Рогатий нянь

Того ранку Морґрат прокинувся з дивним передчуттям. Воно нагадувало те саме відчуття, коли ти забув закрити люк у прірву, і звідти віє протяг. Але люки були закриті, кава зварена, а державний борг Світлої Республіки стабільно зменшувався.

Біда прийшла не з боку економіки, а з боку родинних зв'язків.

У вітальні, посеред кімнати, виник портал кольору зіпсованого борщу. З нього вийшла старша сестра Рити — Інгрід.

Якщо Риту Морґрат кохав і побоювався, а тещу Матильду Ізольдівну поважав і панічно боявся, то Інгрід викликала у нього священний трепет. Це була жінка, яка вийшла заміж за Архідемона з сьомого кола Пекла і змусила його стати веганом.

— Привіт, сімейство! — гаркнула Інгрід так, що кришталева люстра жалібно дзенькнула. — У нас форс-мажор. Вільзевул перегорів на роботі. Нервовий зрив. Вчора намагався підсмажити кур’єра поглядом, а коли не вийшло — розплакався. Нам терміново треба в санаторій. Сірчані ванни, грязі, повний детокс від реальності.

— О, бідний Вільзевул, — співчутливо кивнула Рита. — Звісно, їдьте. А діти?

— А діти, — Інгрід хижо посміхнулася, — побудуть у своєї улюбленої тітоньки. Всього два дні. Ну, може три. Максимум тиждень, якщо Вільзевулу пропишуть курс електрошоку.

Морґрат, який до цього моменту намагався злитися зі шторами, полегшено видихнув. "У тітоньки". Тобто у Рити. Це означало, що він, як зайнятий державний діяч, може спокійно евакуюватися в свій кабінет, замкнутися там і вдавати, що рятує світ від чергової кризи.

— Чудово! — вигукнув він, виходячи з тіні. — Рито, люба, це так благородно з твого боку! Я не буду вам заважати. У мене якраз... е-е-е... нарада з Міністром каналізації. Дуже важлива. Стратегічна.

Він вже зробив крок до дверей, подумки відкриваючи пляшку колекційного вина, коли рука Рити лягла йому на плече. Важка, мов лапа дракона.

— Любий, — промуркотіла вона голосом, від якого у вампірів згорталася кров. — Куди це ти зібрався? Це ж наші племінники. А ми — сім'я. Ми — команда.

— Але я... — спробував заперечити Морґрат. — Я не вмію з дітьми! Я вмію з орками, з нежиттю, з бюрократами! Діти — це інший біологічний вид!

— Ти керував арміями тьми, — відрізала Рита. — Ти приборкав бюджетників. Ти пережив мою маму. Ти впораєшся з трьома милими дітками. Тим паче, Вільзевул казав, що вони тебе обожнюють. Вони вважають тебе "кумедним дядьком з вухами".

Перш ніж Морґрат встиг заперечити, що його вуха — це еталон ельфійської аристократії, з порталу вивалився "десант".

Їх було троє. Три вершники побутового Апокаліпсису.

Номер один: Ванесса.

Дівчинка-підліток років п’ятнадцяти (хоча за земним календарем їй могло бути і сто п'ятдесят). Одягнена у все чорне, але не в стилі "елегантне зло", а в стилі "життя — це тлін". Вона стояла, притулившись до колони, і дивилася в магічне дзеркальце, ігноруючи існування оточуючих.

— Привіт, Ванессо, — обережно сказав Морґрат. — Як справи?

Вона повільно підняла очі, в яких читалася вікова скорбота всього ельфійського народу. 

— Цитадель — це такий крінж, — сказала вона. — Дядьку, ти живеш у минулому столітті. 

Морґрат не знав, що таке "крінж", але відчув, що його образили.

Номер два: Клавдій.

Хлопчик років десяти. Охайний костюмчик, краватка-метелик і круглі окуляри, які робили його схожим на маленького злого бухгалтера. У руках він тримав товстий блокнот і олівець. Він дивився на Морґрата не як на родича, а як на об’єкт для вівісекції.

— Дядьку Морґрате, — пропищав він тоненьким голосом. — А це правда, що ваш Трон Черепів ергономічний? Я читав, що сидіння на кістках викликає сколіоз у 80% випадків. І ще, яка у вас корона? Справжня чи з фольги? Якщо справжня, то чи плавиться вона при температурі в тисячу градусів?

Морґрат відчув, як у нього починає сіпатися око. 

— Клавдію, йди пограйся... калькулятором.

Номер три: Вікторія.

Дівчинка років п’яти. Миле створіння з білявими кучерями... якби не той факт, що вона була одягнена в кольчугу (на три розміри більшу) і розмахувала дерев'яним мечем.

— Я не Вікторія! — закричала вона басом (мабуть, магія батька-демона). — Я — Віктор Кривавий! Де тут орки? Я хочу битви!

Інгрід швидко поцілувала дітей (Ванесса ухилилася, Клавдій витер щоку, Вікторія-Віктор спробувала вкусити матір за палець).

— Ну все, ми побігли! — крикнула сестра. — Інструкція в сумці! Клавдія не годувати цукром після шостої, бо він починає левітувати! Ванессу не питати про особисте життя, бо прокляне! А Віктору... просто не давайте гострих предметів! Па-па!

Портал закрився зі звуком "чпок", відрізаючи шляхи до відступу.

У кімнаті запала тиша.

Морґрат стояв навпроти трьох дітей.

— Ну що, — сказав він, намагаючись надати голосу авторитетності Темного Володаря. — Я — Морґрат Великий. У цьому домі діють правила. Пункт перший: не заходити в мій кабінет. Пункт другий...

— Дядьку, — перебила його Ванесса, не відриваючись від екрану. — У тебе пароль від вай-фаю "MorgrathTheBest123"? Серйозно? Це так... бумерськи. Я вже зламала.

— А я знайшов запальничку! — радісно сповістив Клавдій, витягуючи з кишені Морґрата магічне кресало.

— Кров богу крові! — заявила п'ятирічна Вікторія-Віктор, підходячи до Морґрата і з розмаху б'ючи його мечем по гомілці. Удар був напрочуд болючим.

Морґрат подивився на Риту. Рита стояла біля дверей кухні і посміхалася тією самою посмішкою, якою зазвичай проводжають гладіаторів на арену з левами.

— Розважайся, любий, — сказала вона. — А я піду приготую какао. Тобі знадобиться. Багато какао. І, можливо, заспокійливе.

Морґрат зрозумів: це була пастка. Найпідступніша пастка за останні триста років. Він залишився сам на сам з силою, яку неможливо було ані приборкати, ані залякати, ані систематизувати.

Він залишився з дітьми.