Робота на заміні

Все почалося з того, що камін у кабінеті Морґрата змінив колір з затишного помаранчевого на тривожно-багряний, і з нього, обтрушуючись від попелу, вийшов Сатана.

Виглядав Володар Пекла, м’яко кажучи, не дуже. Його роги потьмяніли, під очима залягли тіні глибші за Маріанську западину, а хвіст нервово сіпався, збиваючи пил з килима. На ньому був розтягнутий светр з написом "I hate Mondays" і домашні капці у вигляді церберів.

— Морґрате, — сказав він без привітання, падаючи у крісло для відвідувачів. — Налий чогось міцного. Бажано лави. Або хоча б коньяку.

Морґрат мовчки налив. Сатана випив залпом, навіть не скривившись.

— Я вигорів, — зізнався він, дивлячись у порожню склянку. — Десять тисяч років без відпустки. Десять! Тисяч! Я більше не можу варити грішників. Я хочу на риболовлю. Я хочу лежати на хмаринці (тільки нікому не кажи) і плювати вниз. Мені потрібен вихідний.

— Співчуваю, — обережно сказав Морґрат. — Але до чого тут я? У вас там своя корпоративна ієрархія. Попроси Бога Смерті.

— Смерть? — Сатана істерично хмикнув. — У нього графік розписаний на тисячоліття вперед. У нього зараз сезон епідемій і розпродажів у "Чорну п’ятницю". Він зайнятий.

— Тоді Бога Війни? Він хлопець енергійний.

— Арес? — Сатана скривився. — Ні-ні. Я не хочу повернутися і побачити, що Пекло перетворилося на казарму, а чорти марширують стройовим кроком. Най бавиться у своєму кутку. 

— Ні, Морґрате. Мені потрібен ти.

Морґрат поперхнувся повітрям.

— Я? Я — смертний! Ну, умовно безсмертний ельф, але все ж таки! Я не можу керувати Потойбіччям! Це величезна відповідальність!

Сатана підсунувся ближче, і його голос став м’яким, як розплавлена смола.

— Та не переймайся ти так. Робота — не бий лежачого. Сидиш у моєму кабінеті (там кондиціонер), п'єш каву. Інколи відповідаєш на "Червоний Телефон". Ну, ще може злітаєш пару разів на виклик, якщо хтось душу захоче продати. Розцінки ти знаєш. Зразок контракту я дам — там проста форма, галочки поставиш, підпишеш і здаси в Небесну Канцелярію (або Підземну, як піде). Там все зроблять клерки.

— І це все? — недовірливо запитав Морґрат.

— Абсолютно! — Сатана широко посміхнувся, оголивши ікла. — Ти ж найкращий адміністратор у цьому світі. Кого мені ще просити? Тільки тобі я довіряю ключі від котлів. Ну, виручи колегу. Один день. 24 години.

Морґрат вагався. З одного боку, це був рівень довіри "Бог". З іншого — його внутрішній параноїк кричав "Це пастка!". Але Сатана дивився на нього такими сумними очима, що Морґрат здався.

— Гаразд. Один день.

— Ти справжній друг! — Сатана миттєво зник, залишивши після себе лише запах сірки і стос бланків суворої звітності. — Інструкція на столі! Пароль від вайфаю — "GoodIsDead"!

Морґрат телепортувався в Пекло. Офіс Сатани був розкішним: червоне дерево, шкіра, вид на Лавове Озеро. На столі стояла табличка: "Генеральний Директор ТОВ «Пекло і Партнери»". 

— Ну, — подумав Морґрат, сідаючи у крісло, яке було підозріло теплим. — День тиші. Почитаю книгу. 

Він розгорнув роман. І тут задзвонив телефон(старовинний, дисковий, зроблений з черепа).

— Слухаю. 

— САТАНА! ПРИЙДИ! — заверещав дитячий голос. — Ми викликаємо тебе! Ми хочемо, щоб училка математики захворіла! 

— Що? — не зрозумів Морґрат. — Хлопчику, вчи уроки і лягай спати... Гудок.

Він поклав слухавку. Вона задзвонила знову через секунду.

— Алло! Я хочу продати душу за новий айфон!

Морґрат глянув на календар на стіні. 31 жовтня. 

— Ох ти ж хитрий рогатий покидьок... — прошепотів він. 

Сатана "забув" сказати, що сьогодні на Землі — Хеловін. День, коли кожен другий підліток, кожна п'яна компанія і кожен доморощений окультист намагаються викликати Диявола "по приколу".

Морґрат був відповідальним працівником. Він не міг просто вимкнути телефон. Його професійна гордість не дозволяла ігнорувати "клієнтів". І почалося.

Гуртожиток коледжу, 00:15 ночі.

П'ятеро студентів зі свічками сміються над дошкою віджа. Раптом повітря розривається, і з'являється Морґрат у діловому костюмі і з папкою.

— Хто замовляв продаж душі за залік з філософії?

Студенти миттєво тверезіють.

— Е-е-е... це жарт...

— Ніяких жартів. Запит зафіксовано. Ось контракт. Пункт 4.1: "Душа вилучається після смерті або відрахування". Підписуйте. У мене ще дві тисячі викликів. Швидше!

Квартира самотньої жінки, 01:40 ночі.

— Я хочу ідеального чоловіка! — кричить жінка у дзеркало.

Морґрат виходить із шафи.

— На жаль, ідеальні чоловіки закінчилися на складі ще у 18-му столітті. Можу запропонувати демона-інкуба, але він хропе і розкидає шкарпетки. Берете? Підпис тут.

Ліс, шабаш відьом-початківців, 05:00 ранку.

— Ми хочемо вічної молодості!

— Так, дівчата, — Морґрат агресивно гортає папери. — Вічна молодість йде тільки в пакеті "Преміум" з обов'язковим служінням у Легіоні Проклятих. Графік роботи: 24/7, соцпакету немає, відпустка раз на епоху. Вигідніше взяти просто хороший крем. Будете брати? Ні? Тоді підпишіть відмову від претензій, щоб не псували мені статистику.

Він працював як проклятий (хоча в даному контексті це був каламбур). Він заповнював форми. Він ставив печатки. Він проводив роз'яснювальну роботу серед сатаністів-любителів, пояснюючи, що жертвопринесення хом'ячка — це не "темний ритуал", а жорстоке поводження з тваринами, за яке в Пеклі окремий котел.

Коли Сатана повернувся рівно через 24 години, він був засмаглий, веселий і тримав у руках коктейль з парасолькою.

— Ну що, напарнику! — гукнув він з порога. — Як пройшла зміна? Нудьгував?

Він зупинився.

Морґрат сидів за столом, заваленим горами пергаменту. Його очі світилися червоним (і це була не магія, а луснулі капіляри). Його руки тремтіли. Він дописував останній звіт.