Депафосизація документообігу

Морґрат ніколи не думав, що його головним ворогом у Світлих Землях стане не дракон, не армія нежиті і навіть не інтриги ельфів. Його ворогом став прикметник.

А точніше — гіпертрофована любов світлих чиновників до епітетів.

На третій день “консультацій” кабінет, виділений Морґрату (колишня трапезна, бо тільки туди влізли всі архіви), нагадував склад макулатури. Стоси сувоїв сягали стелі. І кожен сувій був витвором мистецтва: білосніжний пергамент зі шкіри молодих ягнят, золоті вензелі, чорнило з екстрактом веселки.

Морґрат сидів за столом, обхопивши голову руками. Його ліве око нервово сіпалося.

— Рито, — простогнав він. — Прочитай мені, будь ласка, оцей абзац. Ось тут, де починається "О, величний світоче мудрості...".

Рита, яка лежала на канапі й пиляла нігті кинджалом, ліниво взяла документ.

— "О, величний світоче мудрості, чиє сяйво затьмарює сонце, а кроки подібні до грому небесного! Доносимо до твого світлосяйного відома, що в годину, коли ранкова роса впала на пелюстки священних лілій, а соловей проспівав свою третю пісню, сталася подія, що крає серце і наповнює душу скорботою, подібно до того, як осінній дощ наповнює порожню діжку..."

— Досить! — гаркнув Морґрат. — Суть! У чому суть?!

— Суть у тому, — Рита пробігла очима ще два метри тексту, — що у них зламалося колесо на возі з ріпою.

Морґрат вдарив чолом об стіл.

— Два метри! Два метри пергаменту, який коштує як піврічний бюджет невеликого села, щоб повідомити про зламане колесо?!

— Вони творчі натури, — хмикнула Рита. — Вони не можуть просто написати "возу капут". Це не по-лицарськи. Це бездуховно.

— Це неефективно! — Морґрат схопився на ноги. — У мене мігрень від слова "доленосний". Я нарахував його сорок разів у звіті про закупівлю шкарпеток для гарнізону! Я вводжу цензуру. Жорстку, безжальну, тоталітарну цензуру на красу.

Наступного ранку в Головній Канцелярії Світлих Земель панував траур. Морґрат зібрав усіх писарів, архіваріусів та поетів-секретарів у великій залі. Перед ним стояла дошка, на якій крейдою було написано одне слово: "ЛАКОНІЧНІСТЬ".

— Панове, — почав Морґрат, тримаючи в руках купу білосніжних сувоїв. — З сьогоднішнього дня ми змінюємо формат роботи. Епоха "високого стилю" закінчилася. Почалася ера "канцеляриту".

По залі прокотився жахливий шепіт. Старий архіваріус, пан Теофіль, схопився за серце:

— Але ж... Ваша Темносте! Як же краса складу? Як же повага до монарха? Ми не можемо писати королю сухою мовою торгашів! Це зневага до традицій! Наші діди писали оди про врожай буряків!

— Ваші діди, — холодно відрізав Морґрат, — профукали три війни, бо поки вони дописували наказ про наступ, ворог вже палив їхню стайню.

Він клацнув пальцями. Орки-помічники (яких він таки викликав телепортом для "чорнової роботи") внесли стоси грубого, сірого паперу.

— Це, — Морґрат взяв аркуш, який нагадував наждак, — ваш новий стандарт. Папір вторинної переробки. Зроблений з макулатури, яку ми вилучили у вас вчора. Більше ніяких ягнят. Ніякого золотого тиснення.

— Він же... шорсткий, — з відразою прошепотів хтось із задніх рядів.

— Саме так. Тому писати на ньому багато вам не захочеться. Далі. Я вводжу ліміт слів. Стандартна доповідна — максимум 50 слів. Якщо ви не можете викласти проблему в 50 слів, значить, проблеми не існує, або ви некомпетентні.

Теофіль зблід.

— П'ятдесят слів? Але, пане... Тільки вступна частина титулу Його Величності займає сто двадцять!

— Скоротити до “Король”. Або “Керівництво”. А ще краще — “Отримувач”.

— Це святотатство! — вигукнув молодий поет-писар. — Ви вбиваєте душу нашої бюрократії!

— Я рятую ваш бюджет, — парирував Морґрат. — Витрати на канцелярію перевищують витрати на оборону. Ви воюєте перами, а не мечами. Відтепер за кожне слово "величний", "світлосяйний", "епохальний" та "незрівнянний" штраф — один золотий з вашої зарплати. За метафори — два золотих. За віршовану форму звіту — звільнення з вовчим білетом і заслання чистити стайні кентаврів.

Перший тиждень реформи нагадував ломку наркоманів. Писарі плакали над сірим папером. Вони намагалися втиснути "високі почуття" в абревіатури. Вони страждали фізично, коли їм доводилося писати "Добридень" замість "Нехай боги благословлять ваш день і наповнять його співом райських птахів".

Морґрат особисто перевіряв звіти, безжально викреслюючи червоним чорнилом цілі абзаци "води". Артур ходив за ним слідом, блідий і переляканий.

— Вони ж мене проклянуть, — шепотів голова уряду. — Вони напишуть про мене сатиру.

— Не напишуть, — заспокоював його Морґрат. — В їх ліміт слів сатира не влізе.

Але під кінець місяця сталося диво. Морґрат сидів у своєму кабінеті (вже очищеному від завалів). Двері відчинилися, і увійшов посильний. Він мовчки поклав на стіл маленький, сірий клаптик паперу.

Морґрат взяв його. Там було написано лише два слова: "Вугілля немає".

Жодних “чорних сліз землі”. Жодних “холодних вогнищ”. Просто факт.

Морґрат посміхнувся. Це була найпрекрасніша поезія, яку він читав за останні триста років.

— Рито! — гукнув він. — Відкорковуй шампанське. Ми зекономили три дні часу. Тепер я знаю, що у нас немає вугілля, не читаючи перед цим легенду про походження вогню.

— І що ми будемо робити? — запитала Рита, заглядаючи через плече.

— Купимо вугілля, — знизав плечима Морґрат. — Але спочатку випишемо премію тому, хто це написав. Він перший зрозумів суть депафосизації.

Справи у Світлих Землях, скриплячи, але все ж таки рушили з мертвої точки. Бюрократична машина, позбавлена зайвої ваги, почала набирати оберти, хоча й страшенно скаржилася на відсутність естетики.