Володар на фрілансі.

Після підписання «Акту про Реорганізацію» та закінчення Великої Війни, у Темній Імперії настало те, чого її стіни не чули тисячоліттями.

Тиша.

Абсолютна, дзвінка, ватна тиша.

У перший тиждень Морґрат був у захваті.

Він спав до десятої ранку (раніше його будили або кур'єри з поганими новинами, або спроби отруєння).

Він нарешті прочитав усі книги, що роками накопичувалися на тумбочці.

Він навіть спробував зайнятися садівництвом на балконі, посадивши хижі орхідеї (вони, правда, намагалися відкусити йому палець, але це були приємні дрібниці).

— Ваша Темносте, — щоранку доповідав Зілч, сяючи від щастя. — Заводи гудуть, вулкан димить. Податки вчасно сплачюються. Жодного селянського бунту. Жодного героя, який хоче визволити принцесу…

— Зовсім жодного? — з надією перепитував Морґрат. — Може, хоч якийсь п'яний бард забрів не туди?

— Ні, сір. Всі барди зараз на фестивалі авторської пісні в Ельфійському Лісі. У нас тиша і благодать.

Морґрат зітхав і йшов годувати кракена в ставку. Кракен теж виглядав ситим і лінивим, навіть щупальцем не хотів ворушити.

Під кінець другого тижня "відпустки" Морґрат почав втрачати глузд.

Він звик жити в режимі постійного авралу. Його організм, загартований століттями стресу, інтриг та замахів, не розумів, чому не виділяється адреналін.

Він почав вештатися Цитаделлю, як привид. Він перевіряв замки на дверях (всі працювали). Він особисто перерахував золоті злитки в скарбниці (все сходиться до монети).

Ефективний менеджмент, який він будував роками, тепер працював проти нього. Система стала настільки досконалою, що більше не потребувала його втручання. Він став "почесним імператором", чия функція — просто існувати і гарно виглядати на портретах.

Увечері, коли сонце ліниво котилося за обрій, Морґрат увірвався до спальні, де Рита спокійно розчісувала волосся перед дзеркалом.

Він виглядав як тигр у клітці — роздратований, напружений, з очима, що бігали по кімнаті в пошуках невидимих ворогів.

— Це ненормально, Рито! — випалив він замість привітання. — Це якась змова!

Рита навіть не повернулася, спостерігаючи за ним через відображення.

— Що саме, любий? Те, що тебе ніхто не намагався вбити вже два тижні?

— Саме так! — Морґрат впав у крісло, закинувши ногу на ногу. — Вони щось приховують. Не може бути так спокійно. Де інтриги? Де підсипана отрута? Де раптові вторгнення демонів із сусіднього виміру?

Він схопився і почав міряти кроками килим.

— Я відчуваю себе пенсіонером, Рито! Я сьогодні дві години дивився у вікно. І знаєш, що я там побачив? Нічого! Просто хмари! Вони пливуть, і їм байдуже на мене!

Він зупинився і подивився на дружину палаючим поглядом.

— Розумієш... От коли навколо двіжуха... Коли кулі (або фаєрболи) свистять над головою... Коли все висить на волосині і треба приймати рішення за секунду... От тоді я відчуваю, що я живий! Тоді кров кипить! А зараз я... я ніби в желе.

Рита повільно відклала гребінець. Вона повернулася до чоловіка, і в її очах затанцювали бісики.

— Тобі нудно, — констатувала вона. — Тобі бракує адреналіну.

— Мені бракує сенсу! — виправив він.

— Ну... — Рита підвелася, підійшла до нього і поклала руки йому на плечі. — Якщо тобі так хочеться гострих відчуттів... Я можу покатати тебе на емоційних гойдалках.

— Це як? — напружився Морґрат.

— Дуже просто, — прошепотіла вона грайливо. — Я можу просто зараз влаштувати істерику. Почати бити посуд. Кричати, що ти зіпсував мені молодість. Звинуватити тебе в тому, що ти зраджуєш мені з тією дріадою з відділу кадрів. Потім вигнати тебе на диван, а через годину плакати і просити вибачення.

Вона провела нігтиком по його щоці.

— Хоч я так ніколи не роблю, бо я жінка розумна і самодостатня... Але для коханого чоловіка я можу все. Хочеш драми? Буде тобі драма, якої Шекспір не бачив.

Морґрат відсахнувся, уявивши цю перспективу.

— Боги, ні! — вигукнув він. — Рито, це... це якось надто по-міщанськи!

— По-міщанськи?

— Так! Скандали, ревнощі, битий посуд... Це рівень якогось дрібного барона. Я — Імператор. Мій рівень — це геополітичні катастрофи, а не сімейні розбірки. Я масштаб люблю, розумієш? Глобальність!

Рита тихо розсміялася і згасила світло помахом руки.

— Ну, як знаєш. Моя пропозиція залишається в силі. Якщо стане зовсім нудно — тільки скажи. А тепер лягай спати, "імператоре". Завтра важкий день. Тобі треба буде вибрати колір штор для вітальні. Це теж, знаєш, геополітичне рішення.

Морґрат ліг у ліжко, дивлячись у темряву.

Тиша дзвеніла у вухах.

— Штори... — прошепотів він із жахом. — Я докотився до штор.

Він заплющив очі, мріючи про те, щоб хоч один маленький метеорит впав на Цитадель. Просто так. Для тонусу. Але ніч була спокійною, і навіть метеорити пролітали повз, боячись порушити ідеальний порядок Темної Імперії.

***

Ідея прийшла до Морґрата о третій ночі, коли він лежав у темряві, втупившись у стелю, де магічна фреска зображувала битву титанів. Битва була епічною, статичною і... нудною.

Він раптом зрозумів, у чому була його проблема.

Він — Архітектор Порядку. Він — людина, яка взяла хаотичні землі орків, гоблінів і некромантів і перетворила їх на швейцарський годинник (тільки з шипами). Його талант — це створення структури з ентропії.

А зараз він сидить у готовій структурі і нудиться.

— Еврика! — прошепотів він, сідаючи на ліжку.

— Спи, — сонно пробурмотіла Рита. — Якщо ти знову придумав захопити світ до сніданку, то я проти.

— Ні, Рито! Я придумав дещо краще. Я буду займатися аутсорсингом.

О восьмій ранку (непристойно рано для аристократії, але нормально для трудоголіків) Морґрат активував Кристал Зв'язку.

Зображення замиготіло, і в повітрі з'явилася голограма кабінету Магістра Артура в Білому Місті.