Розрив Союзницьких Кайданів.

Коли Зілч доповів, що до Чорної Брами наближається кортеж Короля-Під-Горою, Морґрат ледь не вдавився ранковим еспресо. 

— Торґрім Залізобород? Особисто? — перепитав Володар. — Він не виходив зі своєї гори останні п’ятсот років. Він навіть на коронацію Світлого Імператора надіслав свого троюрідного племінника. Це точно він? 

— Точно, сір. Борода заплетена в потрійний візерунок, корона з суцільного діаманта, і він дуже, дуже злий. Охорона нарахувала триста ударів сокирою по воротях за хвилину. Це його фірмовий стук.

Морґрат наказав відкрити ворота. Ситуація була безпрецедентною. Дворфи Гірського Хребта офіційно входили до Світлого Альянсу. Вони постачали паладинів бронею, будували їм фортеці і пили за здоров'я Світла (хоча й кривилися). Де-факто ж... Де-факто Морґрат і Торґрім мали "сіру схему" століття. Темна Імперія купувала у дварфів міфрил і рідкісні руди в обмін на дешеве вугілля, обсидіан і, що найважливіше, на спокій. Морґрат не чіпав гори, дварфи не лізли в долини. Ідеальний бізнес.

Торґрім увійшов до кабінету Володаря, гримаючи важкими чобітьми. Він відмовився від крісла (воно було занадто м'яким для суворого дворфа) і сів просто на дубовий стіл, відсунувши карту світу. 

— Наливай, — буркнув Король. — Тільки не ту сечу, що п'ють всі ельфи. 

Морґрат налив "Шахтарської Сльози" (міцність 98%). Торґрім випив залпом, навіть не скривившись, і важко зітхнув. 

— У мене проблеми, Морґрате, — сказав Король-Під-Горою. — Світлі. Вони мене дістали.

— Я думав, ви союзники, — обережно зауважив Володар. — "Брати навік", "Сталь і Світло", всі діла.

— "Брати"? — пирхнув Торн. — Вони поводяться як теща, яка переїхала до тебе жити і почала переставляти меблі! І це ще не суть…

— Світлі дізналися про контрабанду міфрилу? — здогадався Володар. 

— Гірше. Вони вирішили нам "допомогти".

Король грюкнув кулаком по столу. 

— Тиждень тому прибула комісія зі Світлої Столиці. Вони називають це "Інтеграція економічних стандартів". Вони хочуть поставити своїх митників на кожному вході в печери. Вони хочуть провести аудит моєї Скарбниці! Аудит! У Дворфів! Це святотатство! 

— Це анексія, — констатував Морґрат. — М'яка, бюрократична анексія. 

— Саме так! Вони кажуть: "Ми мусимо захистити вас від Темряви". Але насправді вони хочуть контролювати мої шахти. Вони хочуть розмістити у мене гарнізон. Три корпуси паладинів! Ти уявляєш? Вони не миють ноги, вони співають псалми о шостій ранку і вони заборонили курити трубку в казармах! Мої хлопці вже точать сокири.

Торґрім подивився на Морґрата поглядом загнаного в кут борсука. 

— Якщо вони розмістять гарнізон, вони перекриють наш з тобою канал. І вони використають мої гори як плацдарм для атаки на твою столицю. Ти отримаєш фронт там, де не чекаєш. А я стану васалом цих... любителів салату.

Король-Під-Горою поліз за пазуху і дістав сувій. Він кинув його на стіл перед Морґратом. 

— Що це? — запитав Темний Володар. 

— Це плани, — глухо сказав Торґрім. — Плани моїх східних форпостів. "Залізний Пік", "Ворота Грому" і "Шахта №9". Тут вказані таємні ходи, слабкі місця в кладці і графік зміни варти.

Морґрат розгорнув сувій. Це була державна зрада найвищого ґатунку. 

— Ти хочеш, щоб я... 

— Я хочу, щоб ти напав на нас, — твердо сказав Дварф.

У кабінеті запала тиша. Навіть Азазель перестав гризти килим. 

— Ти з глузду з’їхав, старий? — тихо запитав Морґрат. — Ти просиш мене оголосити війну твоєму народу? 

— Я прошу тебе врятувати мій народ від ганьби! — вигукнув Торґрім. — Слухай уважно.

Він нахилився вперед. 

— Ти атакуєш ці три форпости. Раптово. Жорстко. Я оголошую воєнний стан. Це дає мені право, згідно з Статутом Альянсу, взяти всю повноту влади в свої руки і вигнати всіх іноземних спостерігачів "заради їхньої ж безпеки". Я закриваю кордони. Я мобілізую своїх. 

— А Світлі? Вони ж пришлють підмогу. 

— Вони не встигнуть. Ти захопиш форпости за два дні (з цими картами). Я скажу Світлим, що прохід через гори втрачено. Що там тепер тисячі орків і дракони. Що дорога закрита на сто років.

— І що я отримаю? — примружився Морґрат. — Ти отримаєш три першокласні фортеці. Ти отримаєш повну гарантію, що жоден світлий шолом не з'явиться на моїх перевалах. Гори стануть стіною між нами і ними. Непрохідною стіною. 

— А натомість? 

— Натомість ми підписуємо Відкритий Торговий Пакт. Офіційний. Я виходжу з Альянсу де-факто. Ми торгуємо напряму. Ніяких посередників, ніяких квот. Ти даєш мені вугілля і спокій, я даю тобі зброю і золото. І ми разом сміємося з цих дурнів у білих плащах, які будуть битися лобами об зачинені ворота.

Морґрат дивився на старого короля. Він бачив у його очах біль і рішучість. Торґрім жертвував частиною території, щоб зберегти суверенітет. Він обирав чесного ворога замість лицемірного друга.

— Це ризиковано, — сказав Володар. — Якщо Світлі зрозуміють, що це вистава... 

— Вони не зрозуміють. Вони занадто зарозумілі. Вони думатимуть, що "тупі дворфи" просто не втримали оборону проти "жахливого Морґрата".

Темний Володар налив собі вина, а королю — ще спирту. 

— Знаєш, Торґріме, — усміхнувся він. — Мені завжди подобалася фортеця "Залізний Пік". Там чудовий вид на схід сонця. 

— Забирай, — махнув рукою дварф. — Там все одно протяги і дах тече. Але гарнізон я виведу за годину до атаки. 

— Домовилися. Ніяких жертв серед бороданів. 

— І ніяких полонених. Твої орки просто "витіснять" нас.

Вони цокнулися кухлями. 

— За нове партнерство, — сказав Морґрат. — І за те, що справжню дружбу гартують не в світлих храмах, а в темних змовах. 

— І за те, щоб комісія з аудиту заблукала в шахтах, — додав Король-Під-Горою.

Вторгнення було призначено на вівторок. Це був ідеальний день для початку "війни", яка мала принести мир.

***