ТОВ «Герої на Аутсорсі»

Був звичайний вівторок, день прийому громадян з дивними проханнями.

Морґрат сидів на троні, ліниво гортаючи каталог нових катувальних інструментів (суто з наукового інтересу), коли двері відчинилися, і Зілч оголосив:

— Ваша Темносте, до вас делегація... е-е... незалежних підрядників зі Світлих Земель.

До зали увійшло тріо, яке виглядало як початок поганого анекдоту.

Попереду йшов Ельф-друїд. Він смикався, озирався і, проходячи повз вазу династії Мінь (темної династії, звісно), машинально сунув її собі в кишеню.

За ним шкандибала кремезна Дворфиня з рудою бородою, заплетеною в косички з мідним дротом. Вона палила люльку і спльовувала на ідеально чисту підлогу.

Замикав процесію Бард у драному береті і з лютнею, на якій бракувало половини струн.

— Хто ви такі і чому вас не розстріляли на кордоні? — запитав Морґрат.

Бард ударив по струнах (звук нагадував кота, якому наступили на хвіст) і проспівав:

— О, Темний Лорде, грізний і страшний!

Ми прийшли до тебе, бо наш світ... смішний!

Мечі тупі, а монстрів нема,

В кишенях вітер і повна пітьма!

Морґрат поморщився.

— Рима жахлива. Ритм кульгає. Якщо він ще раз відкриє рота, я накажу відрізати йому язика.

— Я казала йому, — басом пробурмотіла Дворфиня. — Заткнися, Лютику. Дай дорослим поговорити.

Вона вийшла вперед, випустивши хмару диму.

— Мене звати Хельга. Цей Ельф-Злодюжка — Ліріель (у нього клептоманія, не звертайте уваги), а це Лютик-Бездар. Ми — авантюристи.

— Я бачу, — кивнув Володар. — У народі вас називають "бомжі-вбивці". Ви тиняєтеся світом, вбиваєте рідкісних тварин, розбиваєте глечики в чужих хатах і називаєте це "квестом". Навіщо ви мені?

Ельф Ліріель нарешті перестав дивитися на золотий скіпетр Володаря і заговорив: — Розумієте, Ваша Темносте... Король оголосив мобілізацію. Тепер Гільдія Авантюристів — це не клуб за інтересами, а військкомат. Заходиш взяти квест на щурів у підвалі, а тобі вручають повістку і відправляють рити окопи під "Лінією Морґрата". 

— А ми — птахи вільні! — вставив Бард. — Нам війна не мила, нам би золота і... мила? Ні, пива!

— До того ж, — перебила Хельга, — екосистема знищена. Королівська армія, поки йшла до кордону, зачистила всі ліси. Вони перебили всіх гоблінів, вовків і навіть злісних пеньків. 

— І? — не зрозумів Морґрат. 

— І нам немає на кому качатися! — обурився ельф. — Молодь приходить у професію, а "фармити" ніде! Експи немає! Луту немає! А йти на дракона з іржавим кинджалом — це самогубство.

— А у вас... — очі ельфа мрійливо заблищали. — У вас, кажуть, підземелля кишать монстрами. У вас Архілічі ходять без охорони. У вас у кожному склепі — епічний меч! 

— То ви хочете грабувати мої землі, але легально? — уточнив Володар. 

— Ми пропонуємо взаємовигідну співпрацю! — заявила Хельга. — Ми чистимо ваші підземелля від зайвої нежиті (яка все одно вас не слухається), знищуємо шкідників, а знайдені артефакти... ну, скажімо, ділимо.

Морґрат замислився.

З одного боку, пускати в країну некерованих головорізів, які звикли вирішувати проблеми вогнем і мечем, було ризиковано.

З іншого боку...

У нього була проблема з "Печерами Смердючого Моху". Там розплодилися гігантські павуки, які жерли шахтарів. Посилати туди легіон було дорого (броня псувалася від кислоти).

Була проблема з "Вежею Божевільного Алхіміка". Там бігали химери, і ніхто не знав, як їх вивести.

А ці троє (і тисячі таких, як вони) готові були лізти в саме пекло просто заради шансу знайти "Меч +1 до Сили".

— Зілче, — тихо звернувся він до радника. — Що думаєш?

— Економічно вигідно, сір. Вони — витратний матеріал. Їх не треба лікувати, годувати і платити пенсії. Якщо вони загинуть — ми просто заберемо їхні речі. Якщо виживуть — ми обкладемо їх податком.

— А безпека?

— Ми введемо жорстку бюрократію. Це страшніше за будь-яке прокляття.

Морґрат подивився на делегацію.

Ельф у цей момент непомітно (як він думав) намагався відкрутити мідну ручку від дверей.

Бард щось записував у блокнот, бурмочучи: "Володар... помідор... ні, коридор..."

Дворфиня чухала бороду сокирою.

— Це зброд, — констатував Морґрат. — Але це дешевий зброд.

— Гаразд, — голосно сказав Володар. — Я дам дозвіл. Але на моїх умовах. Він клацнув пальцями, і Зілч (який завжди був готовий) розгорнув довжелезний пергамент.

— Умова перша: Ви отримуєте статус не "Героїв", а “Ліцензованих підрядників з зачистки територій” (ФОП 3-ї групи). 

— Умова друга: Податок на лут — 20%. Усе золото, знайдене в підземеллях, має бути задеклароване. За приховування епічного шмоту — конфіскація майна і примусові роботи на уранових копальнях. 

— Умова третя: Цивільне населення не чіпати. Якщо я дізнаюся, що ви зайшли в село і вбили курку заради досвіду — вас стратить особисто Ґримлок. Повільно. 

— Умова четверта: Ельф повертає ручку. Негайно.

Ліріель почервонів, витяг із кишені ручку у вигляді черепа і винувато поклав її на підлогу.

— Це була рефлекторна моторика, — пробурмотів він.

— І найголовніше, — додав Морґрат. — Ви не маєте права нападати на моїх офіційних слуг. Якщо ви зустрінете патруль орків з бейджиками "Варта" — ви їм кланяєтеся і показуєте паспорт. Бити можна тільки диких монстрів, монстрів-опозиціонерів і тих, хто не сплатив членські внески в Темну Профспілку.

Хельга перезирнулася з Ельфом.

— А вбивати некромантів-відступників можна?

— Потрібно. Вони мені конкуренцію створюють.

— А драконів?

— Тільки диких. Ігнісауруса не чіпати, він член Ради Директорів.

— По руках!

Пройшов місяць. Справи пішли вгору. У столиці відкрився «Центр Аутстафінгу Авантюристів». Черга туди стояла аж до кордону.