Олімпіада: Швидше, Вище, Хитріше

Війна, навіть “позиційна” і “театральна”, виснажувала.

Орки скаржилися на мозолі від окопного життя. Паладини скаржилися, що їхні лати іржавіють від дощів. Генерали обох сторін тихо спивалися від нудьги.

Морґрат, сидячи в наметі над картою (яку вже можна було здавати в макулатуру, бо лінія фронту не змінювалася), згадав свій візит в один із світів, де люди замість того, щоб вбивати один одного на полі бою, робили це на стадіонах.

— Олімпіада, — пробурмотів він. — Зілче! Пиши листа до Світлого Короля. Пропонуємо перемир’я. Спортивні змагання. Нейтральна територія. Південні Острови (там якраз сезон кокосів).

Лобісти з Сірих Земель (за солідний відкат) просунули цю ідею при Дворі Світлого Короля. Король (котрий розумів що його армії теж треба перепочинок) погодився, театрально заявивши, що “Світло доведе свою перевагу в чесній боротьбі”.

Оголосили перемир’я.

Ігри проходили на нейтральному Південному Архіпелазі. Змагання почалися феєрично. У перший же день збірна Темної Імперії розгромила суперників.

У штовханні ядра Гірський Троль Брутто кинув ядро не просто далеко, а за горизонт, випадково збивши чайку.

У плаванні русалка з Корпусу Морської Піхоти фінішувала, встигнувши по дорозі зловити рибу на обід, поки світлий плавець тільки доплив до середини басейну.

Морґрат, сидячи у VIP-ложі, зрозумів: це катастрофа.

— Зілче, — прошипів він. — Якщо ми виграємо все “всуху”, вони образяться. Король скаже, що ми шахраї, вживаємо допінг (що правда, гриби берсерків ніхто не відміняв) і відновить війну з подвійною люттю.

Тієї ж ночі Володар зібрав своїх атлетів у роздягальні.

— Слухайте сюди, — сказав він, дивлячись на натовп монстрів. — Ви молодці. Ви сильні. Але політика вимагає жертв.

Він дістав графік.

— Відтепер ми працюємо за схемою 50/50. Ми повинні виграти рівно половину медалей. Не більше.

— А якщо я можу бігти швидше? — запитав вовкулака-спринтер.

— Споткнешся, — холодно відповів Морґрат. — Артистично.

Наступні дні перетворилися на трагікомедію.

В індивідуальних видах спорту темні домінували фізично.

У стрибках у висоту ельфійка-тінь перестрибувала планку, навіть не розганяючись.

У боксі огр виграв всі поєдинки технічною перемогою (проти нього просто ніхто не наважився вийти).

Але згідно з інструкцією, почалися дивні речі.

Вовкулака на фініші стометрівки раптом зупинився, щоб "почухати за вухом", дозволивши світлому атлету виграти.

Троль у метанні молота "випадково" не розтиснув пальці і полетів разом із молотом у сітку загорожі.

Однак в командних видах спорту ситуація змінилась. Тут Морґрату навіть не довелося давати наказ програвати. Темні робили це щиро.

Темна збірна з футболу складалася з орків, гоблінів і темних ельфів.

— Пас мені! — кричав ельф.

— Щас! — гаркав орк і давав пас противнику, бо ельф його дратував.

Гоблін-воротар продав ворота вболівальникам прямо під час матчу.

Координація була нульова. Вони лаялися, билися між собою і ігнорували м'яч.

Натомість Світлі... О, тут працювала їхня головна зброя — “Сила Дружби”.

Вони грали злагоджено. Вони підтримували один одного. Вони забили десять голів, поки темні з'ясовували стосунки в центрі поля.

Аналогічна ситуація була в академічному веслуванні. Світлі веслували синхронно. У човні темних сиділи: вампір (боявся води), зомбі (веслував у зворотний бік) і гаргулья (просто потопила човен своєю вагою на старті)

Рахунок почав вирівнюватися природним шляхом.

До останнього дня рахунок був рівним. Інтрига зашкалювала.

Остання дисципліна: Фехтування. Шпага.

Трибуни ревіли. У королівській ложі сидів Світлий Король, нервово кусаючи губи. У ложі навпроти сиділа Рита, спокійно поїдаючи попкорн.

На доріжку вийшли фіналісти.

Обидва в масках. Обидва в білих костюмах (за регламентом), хоча один мав чорний плащ, а інший — срібний.

Суддя дав відмашку.

— До бою!

Морґрат (а це був він) став у стійку.

Навпроти нього стояв Артур.

Вони впізнали один одного за першим же рухом.

— Ну що, Марку, — тихо сказав Артур крізь маску. — Тут уже не вийде хитрувати.

— Згоден, Артуре, — відповів Морґрат. — Якщо ти піддасися, я ображуся навіки.

— І не мрій. Я збираюся надерти тобі твій імперський зад.

Це був бій, вартий пісень.

Тут не було магії. Не було "Меча Тисячі Криків" (він залишився в роздягальні, ображено пілікаючи). Не було "Святого Удару". Лише сталь, реакція і досвід. Морґрат атакував — швидко, агресивно, як змія. Артур парирував — жорстко, надійно, як скеля. Клинки дзвеніли, викрешуючи іскри. Вони рухалися доріжкою туди-сюди. Випад — захист — ріпост.

— Непогано для логіста! — хекнув Артур, відбиваючи удар, націлений у плече.

— Ти теж у формі, старий охоронець! — відповів Морґрат, ухиляючись від уколу в серце.

Минула хвилина. Дві. Три.

Зазвичай поєдинки закінчуються швидше. Але ці двоє знали стиль один одного досконало. Вони провели дні, обговорюючи тактику на пляжі. Вони знали хід думок супротивника.

Суддя оголосив додатковий час.

Обидва важко дихали. Піт заливав очі.

— Нічия? — запитав Морґрат, ледь тримаючись на ногах.

— Ніколи, — усміхнувся під маскою Артур. — До останнього.

Вони кинулися в останню атаку одночасно.

Клинки зійшлися. Обидва завдали уколу.

І обидва кінчики шпаг вперлися в груди суперника в одну й ту ж мить. Лампочки на апаратурі фіксації загорілися синхронно: ЧЕРВОНИЙ і ЗЕЛЕНИЙ.

Трибуни завмерли.

— СТОП! — закричав суддя.

Суддівська колегія (складена з гнома-бухгалтера, ельфійського мудреця і шамана з бубном) радилася годину. Вони гортали правила, сперечалися, махали руками.

На трибунах панувала тиша.

Морґрат і Артур сиділи поруч на лавці, важко дихаючи і п'ючи воду з однієї пляшки.