Бий своїх щоб чужі боялись.

Містечко “Білий Сад”, що розкинулося серед мальовничих яблуневих гаїв, не мало жодної стратегічної цінності. Там не було ні великих мануфактур, ні перетину важливих торгових шляхів. Але воно знаходилось рівно посередині лінії фронту, і саме це робило його ідеальним майданчиком для грандіозної тактичної містифікації Темного Володаря.

Морґрату потрібно було відтягнути елітні батальйони Світлих із південного напрямку, щоб дати своїм військам трохи перепочити і поремонтувати укріплення. А що може змусити світлих генералів запанікувати швидше, ніж раптова, нищівна атака Темряви просто по центру?

План був простим, як інструкція до оркської сокири: імітувати повномасштабний наступ, взяти місто під контроль, підняти галас, дочекатися, поки Конклав перекине сюди додаткові батальйони з інших (справді важливих) ділянок фронту, а потім, під покровом ночі, організовано відійти на попередні позиції, залишивши Світлим порожнє місто і проблеми з постачанням їхнього ж роздутого угруповання.

Для реалізації цієї грандіозної вистави Морґрат виділив два справжні піхотні легіони орків та залучив безпрецедентну “масовку”. З найглибших склепів Імперії були підняті полчища привидів, полтергейстів та ілюзорних баньши. Завдати фізичної шкоди вони не могли навіть мусі, але вили, світилися моторошним зеленим світлом і брязкали іржавими ланцюгами так переконливо, що кров холонула в жилах.

Атака почалася опівночі. Коли на захисників Білого Саду з туману посунула нескінченна, завиваюча орда напівпрозорих мерців, підкріплена гуркотом цілком реальних оркських чобіт, у світлих здали нерви. Не чекаючи наказу, гарнізон кинув зброю і встановив світовий рекорд зі спринту в напрямку столиці. До світанку місто було взято без жодної краплі крові.

Морґрат в'їхав у Білий Сад на залізному коні (який працював на вугіллі) під похмуре мовчання місцевих жителів, що визирали з-за зачинених віконниць.

Біля будівлі ратуші його вже чекала делегація. Міський голова — огрядний, пітливий чоловік на прізвище Свинарчук (яке він давно змінив на “фон Свин”, та містяни продовжували називати по-старому) — стояв на колінах, тримаючи на оксамитовій подушечці символічні ключі від міста. Мер був класичним пристосуванцем. Він вчасно зрозумів, куди дме вітер, і вирішив, що краще бути живим колаборантом із привілеями, ніж мертвим патріотом.

— О, Великий і Жахливий Володарю Темряви! — улесливо заспівав фон Свин, простягаючи ключі. — Білий Сад вітає свого нового, мудрого правителя! Ми давно втомилися від гніту неефективного Конклаву! Я, як міський голова, готовий служити вам вірою і правдою. У мене є списки всіх неблагонадійних! Я можу організувати збір податків у подвійному розмірі спеціально для вашої величної армії! Тільки... е-е... дозвольте мені зберегти мої скромні повноваження і маєток за містом. Для блага Імперії, звісно!

Морґрат зупинив коня. Він з відразою подивився на пітливе обличчя мера. Володар поважав гідних ворогів, як Артур. Але опортуністів, готових продати своїх за право красти далі, він зневажав фізіологічно.

— Встань, — холодно наказав Морґрат. 

Він узяв ключі і передав їх Зілчу. 

— В Імперії, пане мер, усі рівні. Особливо — перед аудитом. Зілче, неси мої бухгалтерські окуляри і рахівницю. Ми йдемо в архів.

— Але ж... списки неблагонадійних? — розгубився мер.

— Мене не цікавить, хто і які гімни співає на кухні, — відрізав Володар, злазячи з коня, — Мене цікавить Головна Облікова Книга.

Наступні дванадцять годин Морґрат і Зілч провели в кабінеті мера. Двері були замкнені зсередини, але вартовим в коридорі було чути, як клацають кісточки рахівниці і як Володар час від часу видає гнівні вигуки: "Це ж треба так нахабно списувати на ремонт бруківки!", "Три тисячі золотих на магічні ліхтарі, які не світять?!", "Зілче, ти бачиш цю маржу?!".

До ранку картина була кристально ясною. Мер і його найближче оточення (начальник міської варти, головний скарбник і підрядник з вивезення сміття) роками систематично розкрадали рівно п'ятдесят відсотків міського бюджету. Схеми були примітивними, але нахабними: мертві душі в міській варті, закупівля сіна для кавалерії за ціною ельфійського шовку, махінації з землею.

Коли Морґрат вийшов з кабінету, його очі палали червоним вогнем — не від магії, а від лопнулих судин після нічного читання дрібного шрифту.

— Заарештувати всю міську адміністрацію, — наказав він оркам. — І покличте мені столярів. Мені потрібна шибениця. І велика дерев'яна дошка. Дуже велика.

Опівдні жителів Білого Саду зігнали на центральну площу. Люди тремтіли, очікуючи класичних звірств Темної Імперії: масових страт за те, що вони молилися Світлу, або реквізиції первістків.

Але на площі на них чекало дещо інше.

Посеред бруківки височіла міцна шибениця на чотири місця. А поруч із нею стояв величезний дерев'яний стенд, обтягнутий білим пергаментом. На пергаменті вугіллям і кольоровою крейдою були намальовані гігантські графіки, кругові діаграми та зведені таблиці.

На ешафот вивели мера фон Свина та його трьох спільників. Вони благали про пощаду, плакали і кричали про свою корисність.

Морґрат піднявся на подіум з указкою в руках. Він не виглядав як кривавий демон. Він виглядав як генеральний директор на звітному зібранні акціонерів.

— Жителі Білого Саду! — посилив свій голос магією Володар. В натовпі запала мертва тиша. — Я захопив ваше місто. І як ваш тимчасовий правитель, я провів аудит вашої мерії.

Він стукнув указкою по круговій діаграмі.

— Зверніть увагу на цей червоний сектор. Це п'ятдесят відсотків ваших податків. Вони не пішли на укріплення стін, через що ми взяли вас без бою. Вони не пішли на ліки. Вони пішли на будівництво трьох вілл на березі Південного Озера для цих чотирьох джентльменів.

У натовпі почувся глухий гомін. Люди почали вдивлятися в цифри. Хтось ахнув, побачивши статтю витрат на "ремонт даху притулку", який насправді протікав уже третій рік.