Протокол Хаосу (або Як звести з розуму вбивцю)

Морґрат був зайнятий цілодобово. Лівою рукою він підписував накази про передислокацію 5-го Легіону на південний фронт. Правою — помішував чай. А очима читав кошторис на ремонт міської каналізації (бо війна війною, а труби течуть).

— Скарги є? — кинув він, не підводячи голови. Зілч підійшов до "Скриньки Голосу Народу" (яку зазвичай використовували, щоб кидати туди обгортки від цукерок). 

— Тут здебільшого доноси на сусідів, прохання заборонити дощ по вихідних і три анонімки про те, що я краду скріпки. 

— А ти крадеш? — механічно запитав Морґрат. 

— Тільки погнуті, сір. 

— Тоді давай далі.

Зілч дістав останній конверт. Він відрізнявся від інших. Папір був дорогим, кремовим.

— Хм... — Зілч понюхав конверт. — Папір ельфійський. Тиснення. І пахне...

Морґрат принюхався. 

— Озоном і лісовими фіалками? — машинально бовкнув він. — Це ж почерк Лі...

У кабінеті різко впала температура. Рита, яка сиділа на дивані і чистила свій арбалет, повільно підняла голову. В її очах спалахнуло синє полум'я, страшніше за будь-яке закляття. 

— Лі...? — перепитала вона голосом, від якого у Азазеля шерсть стала дибки. — Продовжуй, любий. Лінда? Ліза? Чи, може, та сама шпигунка-напівельфійка?

Морґрат зрозумів, що зараз страшніше за війну може бути тільки ревнощі дружини. 

— Лі... Лікарські трави! — викрутився він. — Це, мабуть, від аптекарів. Читай, Зілче, швидко!

Зілч, рятуючи шефа, розірвав конверт. 

— "Шановний Тиране (і його чарівна, але небезпечна дружина), — почав він читати. — У мене для вас погані новини. Конклав Світла втомився від позиційної війни і вирішив розв'язати питання кардинально. Вони скинулися всім Синодом і найняли Темне Братство".

Морґрат відклав перо. 

— Темне Братство? Це ті хлопці з Сірих Земель? Я давно хотів засудити їх за торгову марку.

 — "Так, — продовжував читати Зілч (у листі ніби передбачали питання). — Це не звичайні найманці. Вони благословенні самим Богом Смерті. Вони не хиблять. Вони проходять крізь стіни. Вони вбивають так, що це виглядає як нещасний випадок. І вони вже у Столиці".

— Ну то й що? — хмикнув Володар. — Мене намагаються вбити тричі на тиждень. Я звик.

— "Я знаю, що ти зараз скажеш 'Ну то й що', — (Зілч здивовано підняв брови). — Але ці специ працюють за сценарієм Долі. Вони вираховують твої звички, твій графік, твою логіку. Єдиний спосіб вижити — зламати патерн. Я додаю інструкцію. Роби все точно так, як написано, яким би ідіотизмом це не здавалося. Я не хочу, щоб ти помер, бо наступний Володар може бути менш кумедним. Цілую (в щоку), Л."

Рита вихопила лист, перевірила, чи немає там слідів помади (не було), і пробурмотіла: — Гаразд. Вона хоч і стерво, але діло каже. Темне Братство — це серйозно. Морґрате, ми переводимо тебе в бункер.

 — Ні! — Володар ударив кулаком по столу. — Я — Головнокомандувач! Якщо я сховаюсь у нору, солдати подумають, що я втік! Я буду працювати в кабінеті, їздити на об'єкти і спати у своєму ліжку! 

— Тоді читай інструкцію, — зітхнула Рита. — І тільки спробуй не виконати.

Інструкція складалася з пунктів, які міг написати тільки божевільний або геній контррозвідки.

1. Заходячи в будь-які двері, спочатку кидати вперед мідну монету.
2. На обід їж суп виделкою. (Так, це незручно, але терпи).
3. Заміни чорнило в чорнильниці на вишневий сироп.
4. Заборони в замку ноту «Сі-бемоль» під страхом смерті.
5. В ніч четверга перестав вазон з фікусом на пів метра ліворуч.

— Це маячня, — констатувала Рита, яка вже заспокоїлася (дізнавшись, що автор листа рятує життя її чоловіка, а не зазіхає на нього). — Як вишневий сироп зупинить вбивцю? 

— Я не знаю, — сказав Морґрат. — Але Ліра... тобто, Анонімний Доброзичливець, зазвичай не помиляється. Виконуємо.

Наступні дні в Обсидіановій Цитаделі нагадували театр абсурду.

Вівторок, 09:15. Морґрат ішов на нараду. Перед дверима зали засідань він зупинився, дістав мідяк і жбурнув його всередину. ДЗИНЬ! Щось у повітрі свиснуло, і монета розлетілася навпіл, ніби її розрізали невидимим лезом. 

— Ага! — вигукнув Володар, переступаючи поріг (пригнувшись). — Працює! 

Генерали за столом перезирнулися, але промовчали. Якщо Володар хоче кидати гроші — хай кидає, аби зарплату платив.

Середа, Обід. Морґрат сидів у їдальні і намагався їсти грибну юшку виделкою. Це дратувало.

— Ваша Темносте, візьміть ложку, — благав Валеріус. 

— Не можу! Інструкція! Раптом у залу залетіла муха. Вона сіла на срібну ложку, яка лежала поруч із тарілкою Морґрата. Муха вмить упала мертвою, а ложка почорніла. 

— Контактна отрута, — констатував Зілч. — Реагує на тепло шкіри. Якби ви взяли ложку... 

— Несіть другу страву, — холодно сказав Морґрат. — І їсти я буду руками.

Четвер, Ніч. Морґрат особисто совав важкий горщик із фікусом. 

— Ліворуч... ще трохи... отак. Через годину тінь, що кралася до його спальні, спіткнулася об фікус, який стояв не на "звичному" місці. Вбивця впав, з гуркотом перекинув обладунки лицаря (декоративні), розбудив Азазеля, і кролик, не розібравшись, прокусив диверсанту ногу. Вбивця втік, накульгуючи і проклинаючи ботаніку.

Минуло два тижні. Морґрат почувався клоуном. Він носив різнокольорові шкарпетки, вітався з підлеглими фразою "Банан великий" і переставив стіл на стелю (магічно), працюючи догори дриґом.

Одного вечора він сидів у кабінеті (вже нормально), коли світло померкло. Час зупинився. Муха зависла в повітрі. Вогонь у каміні застиг. З кутка, де тінь була найгустішою, вийшла постать. Це був не скелет з косою. Це був високий чоловік у бездоганному сірому костюмі, з краваткою кольору попелу і з папкою документів у руках. Він виглядав як дуже втомлений, але дуже професійний головний бухгалтер Всесвіту.