Операція «Гірко!»

Ранок почався не з кави. Ранок почався з паніки.

Морґрат прокинувся о четвертій ранку, холодний піт стікав по його спині. Йому наснився кошмар: він стоїть біля вівтаря в самих шкарпетках, а Рита каже “Ні”, бо він забув погодувати Азазеля. Він схопився з ліжка, ледь не наступивши на справжнього Азазеля (який спав на килимку і спросоння спробував відкусити Володарю палець).

Сьогодні був Цей День. Морґрат досі не розумів, як це сталося. Він пам'ятав той вечір: Рита переглядала календар і сказала: “Любий, ти обіцяв одружитися після походу”. 

— Але походу не було! — заперечив він. — Ми скасували вторгнення! 

— Отже, війна закінчилася, — логічно парирувала вона. — А обіцянка лишилася. Дата заброньована, запрошення розіслані, я вже обрала серветки. Ти ж не хочеш засмучувати жінку, яка має доступ до твоїх банківських рахунків і знає, де ти ховаєш цукерки?

І ось, літній ранок. Пташки співали (бо їм наказали співати згідно з затвердженим плейлистом). Сонце сяяло (бо Еолора розігнала хмари за подвійну порцію молитов).

Першим ділом Морґрат побіг на кухню. Там панував сер Валеріус. Він виграв тендер на кейтеринг чесно, запропонувавши найнижчу ціну за умови, що йому дозволять забрати залишки їжі.

Валеріус бігав між котлами, розмахуючи ополоником, як колись мечем. 

— Де соус бешамель?! — кричав він на помічників-гоблінів. — Це не бешамель, це клей для шпалер! Переробити! А де веганське меню для друїдів? Чому в салаті палець?! Чий це палець?! 

— Мій, шеф... — винувато підняв руку зомбі-кухар. — Відпав випадково. 

— Пришити назад! Салат перемити!

Морґрат залетів у кухню. 

— Валеріусе! Готовність?! 

— Ваша Темносте! — Герой виструнчився. — Закуски готові на 90%. Основна страва — "Вепр у вині" — томиться. Десерт — торт "Чорна Цитадель" у сім ярусів — монтують інженери, бо він хитається. 

— Перевір, щоб у "дитяче меню" для драконідів не поклали гострого перцю. Минулого разу один спалив скатертину, коли чхнув. 

— Слухаюсь!

Далі Морґрат побіг у внутрішній двір. Там шикувався Почесний Караул 4-го Механізованого Легіону. Командувала парадом Леді Катерина. Вона була в парадних чорних латах, а її голос перекривав навіть шум вітру.

— Рівняння наліво! — гаркала вона. — Орк номер 45, підтягніть живіт! Ви еліта Темряви чи мішок з картоплею? Тролі, не чухатися строєм! 

Вона помітила Морґрата і віддала честь. 

— Пане Головнокомандувач! Урочистий караул вишикуваний! Форма одягу — парадна. Настрій — святково-бойовий. Втрати під час репетиції — два чоботи і один барабан (троль наступив). 

— Катерино, — Морґрат нервово поправив краватку. — Вони точно не почнуть стріляти салют раніше часу? У Рити тонка душевна організація, вона не любить гучних звуків до першого келиха шампанського. 

— Я видала холості, а запали відібрала. Все під контролем. Навіть муха без наказу не пролетить.

Біля вівтаря, встановленого в саду каміння, стояв Преподобний Кроулі. Це був високий худий чоловік у чорній рясі з червоним підбоєм. Він репетирував промову перед дзеркалом. 

— І нехай сили Пекла поглинуть... ні, занадто похмуро. І нехай вічний морок огорне... хм, теж не те. Це ж весілля, треба щось веселіше.

— Кроулі! — гукнув Морґрат. — Без фанатизму! 

Настоятель Церкви Сатани обернувся. 

— Ваша Темносте! Я підготував чудову проповідь про жертовність шлюбу. З метафорами про кайдани і вічні муки. 

— Кроулі, — суворо сказав Володар. — Рита просила "романтично". Якщо я почую слово "муки", я тебе відправлю проповідувати в дитячий садок для фей. 

— Зрозумів. Заміню "муки" на "солодкі кайдани любові".

***

До початку церемонії лишалася година. Морґрат стояв у своїй кімнаті. Руки тремтіли. Він не міг зав'язати краватку-метелика. Поруч стояв Зілч (у смокінгу, який був йому великий, і він нагадував пінгвіна).

— Зілче, — прошепотів Морґрат. — А може, втекти? В мене є підводний човен. Той, що не продали. Заляжу на дно в Маріанській западині. 

— Пізно, сір, — спокійно відповів гоблін, допомагаючи з вузлом. — Рита встановила магічний бар'єр по периметру. Звідси не вийде навіть привид. Та й подарунки вже привезли. Дварфи подарували броньовану карету-лімузин. Шкода кидати.

— А каблучки? Ти перевірив каблучки? 

— Вони у мене, — Зілч поплескав по кишені. — Азазель намагався вкрасти одну, але я дав йому моркву. 

— А гості?

— Розсаджені згідно з картою неприязні. Вампіри в тіні, перевертні біля виходу (щоб вибігти, якщо захочуть в туалет), світлі посли — за броньованим склом (для їхньої ж безпеки).

Раптом у двері постукали. Вбіг гонець. 

— Ваша Темносте! НП! Дракон Ігнісаурус прилетів! 

— І що? Він же у списку гостей! 

— Так, але він вирішив приземлитися на парковку для карет! Він розчавив "Бентлі" посла Ельфів!

Морґрат застогнав. 

— Зілче! 

— Я розберуся, — зітхнув гоблін. — Скажу послу, що це був перформанс "Тлінність буття". І випишу компенсацію з бюджету.

Годинник пробив дванадцяту. Заграла музика (симфонічний оркестр банші, які намагалися не вити, а співати). Морґрат подивився у дзеркало. Чорний фрак сидів ідеально. Меч Тисячі Криків (у святкових піхвах з бантиком) висів на поясі. Він був Темним Володарем. Він підкорив народи. Він провів реформи. Він приборкав Кролика (майже). Невже він не зможе пережити власне весілля?

— Ну, з Богом... тьху, з Тьмою, — видихнув він. 

— Усміхайтеся, шеф, — підбадьорив Зілч. — Це ж найщасливіший день. Поки що.

Морґрат вийшов з кімнати і поспішив по коридору що вів у садок. У кінці коридору, перед виходом до Вівтаря він зупинився, намагаючись згадати дихальні вправи, яким його вчили дракони. Вдих — полум'я, видих — попіл... Ні, це не те. Вдих — спокій, видих — паніка.

Раптом з тіні виринула фігура в білому. Це була Рита.