Біологічна Загроза (або Чому не можна чхати на лікарів)

У Темній Імперії медицина творила дива. Некроманти могли пришити відрубану голову так, що навіть шраму не лишалося. Алхіміки варили зілля, що відрощувало нові зуби за ніч. Хірурги-тролі (попри свої товсті пальці) робили операції на кришталику ока.

Але була одна річ, перед якою вся темна наука була безсила. ГРВІ (Гостра Респіраторна Вірусна Інфекція). Або, як казали в народі, “соплі”.

Вірус не мав душі, тому магія на нього не діяла. Вірус був занадто дрібним, щоб його можна було порубати сокирою. Він був ідеальним диверсантом.

Морґрат сидів у кабінеті. Його ніс був червоним, як сигнальний ліхтар на вежі. Очі сльозилися. Голос звучав так, ніби він говорив із дна бочки.

— Зілче! — прогугнявив він. — Бідготуй даказ бро бобілізацію... апчхи! 

Зілч обережно, двома пальцями, взяв підписаний документ. Він був трохи вологим. 

— Ваша Темносте, — сказав радник, відходячи на безпечну відстань. — Ви хворі. Вам треба лягти. 

— Я де хворій! — обурився Морґрат, витираючи носа рукавом мантії (бо хустинки закінчилися). — Це просто алергія... на дурість підлеглих. Я — Темний Володар! Я не можу мати нежить! Це несолідно!

На столі виросли дві гори. Ліворуч — гора стратегічних документів. Праворуч — гора використаних паперових серветок. Гора праворуч уже почала домінувати і, здається, готувала анексію гори ліворуч.

Морґрат потягнувся за пером, щоб підписати «Акт про виділення субсидій», але в гарячковому тумані переплутав купи і поставив розмашистий підпис на брудній серветці, після чого спробував підшити її в папку. 

В цей момент до кабінету увійшла Рита з тацею з чаєм. Побачивши все це неподобство вона цокнула язиком і похитала головою.

— Пані, хоч Ви йому скажіть… — з мольбою в очах звернувся до неї Зілч.

Через годину, після ультиматуму від Рити ("Або ти кличеш лікаря, або я кличу маму"), до кабінету зайшов Головний Цілитель Імперії, доктор Смерть (прізвище таке, насправді він був добрим дідусем-лічем).

Він послухав груди Володаря холодним стетоскопом, зазирнув у горло і зітхнув так, наче ховав родича.

— Ну що, шановний, — проскрипів Ліч. — Справа кепска.

— Це прокляття Світлих? — з надією запитав Морґрат. — Отрута асасинів?

— Гірше. Це застуда. Штам "Осінній шмаркач".

— Я вимагаю негайного зцілення! — гаркнув Морґрат і закашлявся. — Дайте мені еліксир! Проведіть ритуал! Принесіть у жертву козу!

— Медицина тут безсила, — розвів руками лікар. — Віруси не бояться магії. Вони занадто примітивні, щоб зрозуміти закляття. Тільки постільний режим, багато рідини і сон. 

— І все?! — закричав Морґрат. — Я виділяю гранти на медицину, щоб мені прописали "лежати"?! 

— Якщо лікувати — пройде за тиждень, — невблаганно сказав лікар. — Якщо не лікувати — за сім днів. Але якщо ви будете бігати — отримаєте ускладнення на серце, і тоді ви станете моїм клієнтом вже по іншому профілю. Я ще й патологоанатом.

Морґрат сприйняв це як особисту образу. 

— Це саботаж, — прошипів він, коли Рита силоміць вклала його в ліжко і накрила трьома ковдрами. 

— Вони хочуть усунути мене від влади. Тиждень без контролю! Імперія впаде! 

— Спи, параноїку, — Рита чмокнула його в гарячий лоб (через маску). — Нічого не впаде.

***

Ніч. Замок спав. Тільки Азазель гриз чийсь черевик у коридорі. Двері королівської спальні прочинилися. Звідти, хитаючись, вийшла постать, загорнута в ковдру, як у тогу.

Морґрат, цокаючи зубами від ознобу, крався до кабінету. 

— Я тільки одним оком... — шепотів він у маренні. — Тільки перевірю зведення з шахт... Вони ж там без мене нариють не те...

Він дістався до столу. У голові паморочилося. Стіни кабінету почали плавати. Статуя горгульї в кутку раптом підморгнула йому і сказала голосом Зілча: “Іди спати, дурню”. 

— Ти мені не укаж-ж-жуй... — пробурмотів Морґрат, сідаючи в крісло. Він взяв звіт. Букви танцювали ламбаду. Цифри перетворювалися на маленьких жуків і розбігалися зі сторінки. 

— Стійте... — простогнав Володар. — Куди ви... дефіцит бюджету не може просто втекти...

Жар піднявся до сорока градусів. Темний Володар поклав голову на стіл, прямо на “Стратегію розвитку тваринництва”, і провалився в темряву.

Він прокинувся від того, що хтось накладав йому на груди щось гаряче і пекуче. — А-а-а! — спробував закричати Морґрат. 

— Катування! Зрада! 

— Лежи тихо! — пролунав голос Рити. Він розплющив очі. Він був у своєму ліжку. Ранок. Рита стояла над ним, руки в боки. Вигляд у неї був страшніший за будь-якого демона.

— Ти ідіот, Морґрате, — лагідно сказала вона. — Я знайшла тебе о п'ятій ранку. Ти був непритомний і пускав слину на важливі державні папери. У тебе температура була така, що на лобі можна було яєчню смажити.

— Я мусив... 

— Ти мусиш одужати! Відсьогодні вводиться диктатура. Я — головнокомандувач. Ти — полонений. 

Вона дістала банку з чимось жовтим і пахучим. 

— Гірчичники.

— Ні! Це середньовіччя! 

— Це працює.

Потім була банка з малиновим варенням. 

— Це що, кров фей? — з надією запитав Морґрат. 

— Це малина. Їж. 

— Я не люблю солодке... 

— Їж, кажу, або я покличу Азазеля, і він тебе покусає.

Потім був курячий бульйон. 

— Рито, — підозріло запитав Морґрат, сьорбаючи рідину. — Ти казала, що не відьма. Але цей суп... він миттєво знімає біль у горлі. Ти щось туди нашепотіла? 

— Звісно, ні, — незворушно відповіла Рита, ховаючи за спину пучок дивних трав. — Це просто бабусин рецепт. І любов.

 — Любов не входить до переліку алхімічних інгредієнтів, — пробурмотів він, але доїв усе до останньої краплі.

На четвертий день Морґрат зміг сидіти без запаморочення. На п'ятий день він зажадав зведення новин. Зілч зайшов у спальню (у балахоні чумного доктора). 

— Як Імперія? — хрипко запитав Володар. — Руїни? Бунти?