Ініціатива "Ближче до Землі"

Ідея народилася, як і більшість геніальних (і катастрофічних) ідей Морґрата, під час читання ранкової преси. Газета "Голос Підземелля" опублікувала статтю під заголовком: "Чи знає Влада, скільки коштує літр молока хімери?".

— Вони думають, що я відірваний від народу, Зілче, — похмуро констатував Володар, відкладаючи газету. — Вони думають, що я сиджу на Троні з Черепів і не знаю, як пахне громадський транспорт.

— Але, сір, ви дійсно не знаєте, — обережно зауважив гоблін. — У нас немає громадського транспорту. У нас є телепорти для еліти і власні ноги для решти.

— От саме! — Морґрат ляснув долонею по столу. — Це треба змінити. Оголошую нову державну програму: «День у шкурі смертного». Кожен чиновник вищого рангу зобов'язаний раз на рік прожити добу як найнижча ланка харчового ланцюга.

— Як гоблін? — ображено запитав Зілч.

— Гірше. Як Людина.

Люди в Темній Імперії (та й у світі загалом) були істотами трагічними. Вони не жили по тисячі років, як ельфи. Вони не могли гнути підкови руками, як орки. Вони не дихали вогнем, не бачили в темряві і мерзли від найменшого протягу. І магії у них кіт наплакав, якщо не берегти цноту до сорока років як Малагазар. Бути людиною означало постійно боротися за виживання, маючи в арсеналі лише крихкі кістки і тривожність.

— І щоб ніхто не сказав, що я тиран, — додав Морґрат, встаючи з трону, — я буду першим.

Ранок: Політехнічний Університет (імені Морграта звісно) 

Морґрат (тепер — “Доцент Сірий”, лисуватий чоловік середніх років у дешевому піджаку) стояв за кафедрою. Він читав лекцію з економіки.

Бути людиною було жахливо. Спина нила. Коліна крутило на дощ. Він відчував себе так, ніби його загорнули у вату і кинули в акваріум.

Студенти його не слухали. Вони сиділи в "магі-фонах", переглядаючи меми з котиками і перешіптувалися.

— Отже, — почав Морґрат, поправляючи окуляри, які сповзали на ніс. — Тема сьогодні: "Економічні реформи Морґрата Великого як фактор стабілізації регіону".

Через десять хвилин руку підняв студент з зеленим волоссям і пірсингом у носі.

— Професоре, а навіщо ми це вчимо? Це ж "крінж".

— Прошу? — не зрозумів Володар.

— Ну, Морґрат — це ж бумер, — пояснив студент, жуючи жуйку. — Його методи застаріли. "Страх і Порядок"? Серйозно? Це ж не екологічно. Він вирубує ліси під свої Цитаделі. А його дрескод? Чорне на чорному? Це ж депресивно. Чому він не інвестує в крипто-душі?

— А ще, — додала дівчина з першого ряду, — він заборонив тік-ток закляття в навчальний час. Це обмеження свободи слова! Тиран!

Морґрат відчув, як у нього піднімається тиск. Він хотів спопелити їх, але згадав, що він — "Доцент Сірий", у якого із суперздібностей тільки крейда і журнал відвідування.

— Але ж він побудував дороги... — спробував захистити себе Володар.

— Дороги будували раби, а він просто стрічку перерізав! — відрізали студенти. — І взагалі, кажуть, він насправді лисий і носить перуку.

Морґрат вийшов з аудиторії зі стійким бажанням повернути тілесні покарання в систему освіти.

Обід: Фабрика "Залізний кулак"

Зміна декорацій. Морґрат стояв біля конвеєра на мануфактурі з виробництва бойових колісниць. Його завданням було закручувати гайку №48. Вісім годин підряд (хоча для Морграта з його графіком директор зробив виключення).

Навколо нього працювали прості роботяги — люди, орки, гноми. В обідню перерву вони сіли на ящики, розгорнули газети з салом і почали улюблену народну гру: "Полай владу".

— Бачив ціни на ріпу? — жував вусатий чоловік. — Це все Морґрат. Він штучно стримує інфляцію, а страждаємо ми. 

— Та що там ріпа! — махнув рукою орк. — Він заборонив дуелі на сокирах у межах міста! Як тепер вирішувати суперечки? У суді? Тьху! Бюрократія! 

— А я чув, — тихенько сказав гном, — що Володар насправді — не справжній. Справжнього викрали ельфи, а це — голем. Тому він такий нудний. Раніше хоч страти були веселі, з феєрверками. А зараз? Штраф, громадські роботи... Нудота.

Морґрат сидів, жував черствий хліб (у людини зуби боліли від скоринки!) і думав: "Я дав їм кодекс. Я дав їм стабільність. Я припинив війни кланів. А вони сумують за веселими стратами?"

Вечір: Пансіон "Останній путь"

Найгірше було попереду. Увечері "волонтер Іван" міняв судна в будинку для літніх людей. Тут критика була не політичною. Вона була фундаментальною.

— Ех, молодь пішла... — бурчала бабця, поки Морґрат (Володар Темряви! Імператор Жаху!) поправляв їй подушку. — От за часів Зул-Барага Кривавого (попередника) порядок був! Він спалив моє село, але як красиво спалив! З душею! 

— Раніше Темні Володарі були ого-го! — підхопив дід без ноги, — Мій дід розповідав про Сау... ну, того, першого. Оце був чоловік! Одне Око — і всі тремтіли! А цей нинішній... 

— Тьху! Інтелігент. — докинув старезний орк зі вставною щелепою, —  "Мийте руки перед їжею", "Не пийте кров сусідів". Слабкий він. Немає в ньому стрижня. Я б на його місці вже давно всіх у рабство продав, а він пенсії платить. Малі, до речі, пенсії!

— Скучно! — відрізала стара. — Де драйв? Де жертвоприношення на площах? Раніше ми знали, що живемо в Імперії Зла! А тепер що? Імперія Бюрократії? 

Морґрат вийшов на ганок, витираючи піт з чола. Він зрозумів страшну істину. Люди ненавиділи його не за авторитаризм. Вони ненавиділи його за те, що він недостатньо злий для одних, занадто злий для інших, і в цілому — він був Владою. А Владу треба лаяти. Це закон природи, сильніший за магію.

***

Опівночі дія закляття скінчилася. Морґрат упав на своє величезне ліжко, повернувши собі звичний вигляд (і, слава Темряві, здорову спину). Рита сиділа поряд, читаючи журнал "Відьма і Сад".

— Це був кошмар, Рито, — простогнав він у подушку. — Вони всі мене ненавидять. 

— Звісно, ненавидять. Ти ж податкова інспекція і поліція в одній особі.