Проєкт «Бог-коін» та Економіка Мильних Бульбашок

У Департаменті Темних Інновацій панувало пожвавлення.

Голова відділу розробок, молодий і амбітний гоблін на ім'я Ґік, стояв перед троном, тримаючи в руках звичайний кругляк з річкової гальки.

Щоправда, камінь ледь помітно пульсував золотистим світлом.

— Ваша Темносте! — урочисто проголосив Ґік. — Дозвольте представити майбутнє нашої економіки. Проєкт «Бог-коін».

Морґрат сперся підборіддям на руку.

— Це камінь, Ґіку. Я бачу такі самі на дорозі. Тільки цей світиться, ніби його пофарбували фосфором.

— О ні, сір! Це не фарба! Це чиста, дистильована віра!

Гоблін клацнув пальцями. Двоє асистентів викотили візок. На ньому сидів кобольд. Він був прив'язаний до стільця, а перед ним лежав камінь.

— Молись! — скомандував Ґік.

Кобольд почав швидко бурмотіти: “О великі боги, дайте поїсти, дайте золота, не дайте отримати по шиї…”

Камінь почав світитися трохи яскравіше.

— Бачите? — сяяв розробник. — Ми відкрили революційну технологію Proof-of-Prayer (Доказ Молитви). Спеціально навчені кобольди моляться на камінь. Їхня віра "заряджає" його благословенням. Чим більше кобольд молиться, тим цінніший камінь!

— І що далі? — запитав Морґрат. — Як ці благословення можна використати? Вони лікують рани? Захищають від стріл? Чи, може, збільшують урожайність ріпи?

Ґік зам'явся.

— Ну...  Це "сирі" благословення. Ми ще не придумали спосіб використання. Вони просто... є. Але ми розробили магічний протокол, який дозволяє переливати світіння з одного каменя в інший! Ви можете накопичувати благословення! Це децентралізована система! Ніхто не може підробити молитву!

— Тобто, — уточнив Зілч, — ми маємо камінь, який світиться, бо на нього накричав кобольд, і з яким нічого не можна зробити?

— Ви не розумієте! — образився гоблін. — Це "Цифрове Золото"! Ми провели тестування на фокус-групі. Їм сподобалося! Вони кажуть, що це "інвестиція в майбутнє".

Ґік дістав графік.

— Один наш бета-тестер, орк з передмістя, виявився генієм. Він обладнав у сараї "Ферму". Посадив там п'ятдесят кобольдів, дав їм енергетики і змусив молитися 24/7. Шум стоїть страшний, спека неймовірна (кобольди гріються, коли моляться), але він намайнив купу бог-коінів!

— І що він з ними зробив? — поцікавився Морґрат.

— Він пішов на базар і виміняв один заряджений камінь на курку!

— На живу курку? — здивувався Володар.

— Так! Продавець курки сказав, що "вірить у технологію" і планує продати камінь пізніше за дві курки!

Морґрат встав і підійшов до вікна. Він дивився на дим заводів, на рівні шеренги військ, на чітко розкреслені квартали.

Його імперія будувалася на реальних речах: сталі, магії та дисципліні.

А тут йому пропонували повітря. Точніше, світло в камені.

— Ґіку, — сказав він. — Це геніально.

— Дякую, сір! Ми запускаємо масове виробництво?

— Ні. Ти збираєш усю документацію. Всі креслення, всі алгоритми молитви, всі інструкції з розведення кобольдів.

— І?

— Зілче, — звернувся Володар до радника. — Візьми це все і відправ нашому партнеру в Світлих Землях. Пану Корнеліусу Ван-дер-Ґрафту. З приміткою: "Секретна технологія збагачення, яку ми випадково загубили".

У Зілча відпала щелепа.

— Ваша Темносте? Ви хочете віддати їм це? Але ж... якщо це спрацює, вони всі почнуть майнити ці бог-коіни! Вся їхня економіка перейде на це!

— Саме так, — кивнув Морґрат, і на його обличчі з'явилася найпідступніша усмішка за останні сто років.

— Але, сір, вони ж стануть багатими! — запанікував Ґік. — Вони намайнять мільйони!

— Ґіку, слухай мене уважно, — Морґрат поклав руку на плече гобліна. — Щоб майнити бог-коіни, їм потрібен хто?

— Кобольди.

— А де водяться найкращі, найвитриваліші кобольди?

— У нас. У Світлих землях кобольдів мало, і вони ліниві.

— От! — Морґрат підняв палець. — У Світлих почнеться "Зол... тобто, Бог-коінова лихоманка". Кожен лицар, кожен селянин, кожен маг захоче мати свою ферму. Попит на кобольдів злетить до небес.

Він повернувся до Зілча.

— Ми тим часом вводимо державну монополію на експорт кобольдів. Ми переловимо всіх безробітних, помиємо їх і будемо продавати Світлим.

— За якою ціною? — дістав блокнот радник.

— Втричі... ні, вдесятеро дорожче за номінал! Ми будемо продавати їм "обладнання для майнінгу". Ми продаватимемо їм "преміум-корм для молитви". Ми продаватимемо "охолоджуючі жилети для кобольдів".

— А що, якщо... — Зілч замислився. — А що, якщо через рік вони зрозуміють, що бог-коіни — це якась фігня? Що каміння просто світиться і його не можна їсти? Бульбашка лусне. Ринок обвалиться.

Морґрат знизав плечима.

— А нам що? До того часу ми викачаємо з них усе реальне золото в обмін на наших кобольдів. А коли їхня економіка впаде і збанкрутілі "крипто-лицарі" почнуть викидати кобольдів на вулицю...

Володар зробив паузу, насолоджуючись моментом.

— ...ми викупимо наших кобольдів назад. За ціною брухту. І вони повернуться на наші заводи працювати за їжу, але вже з досвідом міжнародних відряджень.

У кабінеті запала тиша. Чути було тільки, як кобольд на візку бурмоче молитву.

— Це... це диявольськи, — прошепотів Ґік.

— Це ринкова економіка, синку, — відповів Темний Володар. — Запакуйте документи в гарну обкладинку. Напишіть на ній "Web 3.0: Магія Майбутнього". Корнеліус таке любить.