Битва за все світле, темне і нефільтроване

Рік видався важким. Літо було спекотним, дощів не було, а шамани, відповідальні за опади, переплутали закляття і викликали замість зливи навалу жаб. Жаби, звісно, були смачні, але вони не поливали поля. Урожай хмелю та ячменю загинув.

На екстреній нараді Ради Безпеки Зілч був блідим як смерть. 

— Ваша Темносте, запасу стратегічного ресурсу — Пива — залишилося на три тижні. 

— І що? — не зрозумів серйозності ситуації Морґрат. — Нехай п’ють воду. Це корисно. 

— Сір... — Зілч зняв окуляри. — Якщо дварфи залишаться без пива, вони зупинять домни. Якщо орки залишаться без пива, вони почнуть думати. А тверезий орк, який думає про своє місце у всесвіті — це початок революції. 

— Це катастрофа, — визнав Морґрат. — Де взяти сировину? 

— Єдине місце, де був урожай — це південні провінції Світлих Земель.

Морґрат скривився. Купувати у ворога? Це принизливо. Але тверезий бунт був страшнішим.

***

Переговори проходили в таємній кімнаті елітного клубу в Сірих Краях. Морґрат був одягнений як заможний купець (хоча магічна аура влади трохи псувала маскування). Зілч був у костюмі клерка.

Напроти них сидів пан Корнеліус Ван-дер-Ґрафт. Він був уособленням успіху Світлих Земель. Шовковий камзол, персні на кожному пальці, обличчя, що лисніло від жиру та самовдоволення. Він був найбільшим агромагнатом Світла.

— Отже, панове, — Корнеліус закурив сигару, дим від якої пахнув грошима. — Ви хочете купити весь мій урожай хмелю сорту «Золотий Янгол»? Весь? До зернини? 

— Саме так, — кивнув Морґрат. — Ми пропонуємо фіксовану ціну, вищу за ринкову на 10%. Оплата золотом. 

— Золото — це нудно, — відмахнувся магнат. — Але ми до цього дійдемо. Спочатку про логістику. Ви ж розумієте, що це контрабанда? Король заборонив торгувати з Тьмою.

— Ми розуміємо ризики, — сказав Зілч. 

— О, я не про ризики, — розсміявся Корнеліус. — Я про те, як ми це оформимо. Дивіться. Я оголошую, що мої склади згоріли. Страхова компанія (моя ж) виплачує мені компенсацію. А зерно ми вночі вивозимо на баржах. А щоб ніхто не запідозрив, я підпалю пару сіл поруч. Нехай думають, що це була диверсія ваших агентів.

Морґрат напружився. 

— Ви... підпалите власні села? Зі своїми селянами? 

— Ну так. Це ж “супутні витрати”. Тим паче, я давно хотів вигнати тих селян, вони вимагають підвищення оплати за збір врожаю. А так — форс-мажор, ніхто нікому нічого не винен. Економія фонду заробітної плати!

Темний Володар повільно поклав руки на стіл. 

— У нас, у Темній Імперії, — холодно промовив він, — є Кодекс Праці. Якщо я хочу покарати регіон, я підвищу податки або введу комендантську годину. Але палити житловий фонд заради страхової виплати? Це... це варварство. 

— Це бізнес, любий мій! — підморгнув Ван-дер-Ґрафт. — Нічого особистого. Вільний ринок. Виживає найсильніший, чи не так вчать ваші темні боги? 

— Наші боги вчать порядку, — буркнув Морґрат. — А це — хаос.

— Гаразд, забудьте про селян, їх і так забагато, — Корнеліус перейшов до діла. — Я не хочу золота. У мене його кури не клюють. Мене цікавить бартер. 

— Що вам потрібно? — запитав Зілч. — Міфрил? Раби? Рідкісні отрути? 

— Підводні човни.

У кімнаті повисла тиша. 

— Перепрошую? — перепитав Морґрат. 

— Я чув, ви списуєте старі дизельні субмарини класу «Щука Тьми». Мені потрібен десяток. 

— Навіщо агромагнату бойові субмарини? — здивувався Володар. — Ви збираєтесь торпедувати конкурентів? 

— О ні, це надто грубо, — махнув рукою Корнеліус. — Розумієте, податкова служба Світлого Короля останнім часом дуже лютує. Вони хочуть знати, де я тримаю свої активи. А нейтральні води океану — це єдине місце, куди не дістає юрисдикція Короля. Я зроблю з них плавучі сховища золота. І, можливо, пару елітних борделів для партнерів...

Морґрат відчув легку нудоту. Він згадав своїх підводників. Суворих орків, які місяцями сиділи в залізних коробках, патрулюючи кордони, готові померти за Імперію. І тепер ці героїчні машини перетворяться на... офшорні смітники для цього слимака?

— Вони старі, — спробував відмовити він. — Там протікають сальники. Там пахне соляркою і потом. 

— Ідеально! Стиль “індастріал”. Клієнти будуть у захваті. То що, по руках?

Морґрат попросив перерву. Вони із Зілчем вийшли на балкон. Володар закурив (хоча кинув сто років тому). Руки в нього тремтіли.

— Зілче, — сказав він, дивлячись на вогні Світлого міста вдалині. — Ти чув його? Він готовий спалити своїх людей, обікрасти свого короля і перетворити бойову техніку на притони. І він називає це “успіхом”.

Морґрат глибоко затягнувся і випустив кільце диму. 

— Зілче, та його душа чорніша за наші з тобою разом узяті. Ми — Зло, так. Але ми Зло системне, ідейне! Ми хочемо правити світом, щоб навести свій лад! А він... він просто гниль. Порівняно з ним, я відчуваю себе благодійником.

Радник поправив краватку. 

— Ваша Темносте, подивіться на це з іншого боку. Це гарантія. 

— Гарантія чого? 

— Гарантія плідної співпраці. Він не має принципів, честі чи вірності. Він не зрадить нас заради "Світла", бо йому байдуже на Світло. Він не піде до Короля, бо боїться податкової більше, ніж нас. Він ідеальний партнер. Поки ми платимо, він буде продавати нам мотузку, на якій ми повісимо його уряд.

Морґрат помовчав, обмірковуючи слова радника. 

— Тобто, ти пропонуєш використати його жадібність як зброю? 

— Саме так, сір. Це називається "економічна диверсія". До того ж, ті підводні човни все одно треба було утилізувати, а це дорого. А так ми отримаємо пиво і позбудемося брухту.

Володар викину бичок у ніч. 

— Гаразд. Але в контракт додайте пункт дрібним шрифтом. 

— Який? 

— Що ми не несемо відповідальності, якщо екіпажі привидів на тих човнах раптом вирішать влаштувати бунт на борту. Нехай це буде сюрприз.