1. Шашличок

1.
— Баммм! Баммм! — дзвінко й протяжно з холодним металевим відлунням бамкав великий дзвін. Взагалі, то річ звичайна для монастиря, навіть для такого маленького, й загубленого десь на самих окраїнах християнського світу, на межі лісу і степу. Єгор ще не проснувся, сон ще тримав його у своїх теплих обіймах, та мозок вже волав про небезпеку, оскільки дзвін цього разу бився занадто часто й тривожно.
— Невже знову половці? А може й того гірше. Тут кілометрах у двадцяти на північ ще один монастир є. Жіночий. І звідти набіги вже були. Ото вже лютий ворог, то вам не миршаві степняки на куцих кониках.
Монах підхопився з ліжка, потягнувся за мечем, та заплутався у рясі й впав.

Єгор виплутався з ковдри, підвівся з підлоги, потер забитий лікоть. «Ну вже таке наснилося, що й не вигадаєш», — встиг подумати, коли знову почув оте «Баммм!». 
— Та що коїться?
Єгор натягнув штани, накинув на плечі кітель з капітанськими нашивками й в капцях вийшов з каюти. Бамкання лунало з вантажного відсіку, туди він і поспішив.
Бортінженер, невисокий, огрядний чоловік з видатною залисиною, завзято махав кувалдою, бамкаючи нею об один з чотирьох контейнерів, розташованих тут.
— Віре, ти що робиш!
— Та ось, трясця її матері, не лізе!
— Що, в біса, не лізе?
— Та оця падлюка!
— Тааак! — скипів капітан, — Відставити! Доповісти по формі!
— Так точно, є, капітане! При завантаженні погнули лонжерон контейнера номер три, в наслідок чого, вказаний контейнер не стикується з зачіпами і ялозить по відсіку при кожному маневрі!
Єгор поглянув на великий знак оклику у жовтому трикутнику, на боці залізного ящика:
— Що в контейнері?
— Та біс його знає. Тут в усіх чотирьох якась наукова фігня.
— То чого ж ти лупиш по ньому кувалдою, якщо навіть не знаєш що там!
Вір трохи розгубився, та швидко (як завжди) зметикував:
— Та якби щось, то вже б. А так — нічого ж. 
Капітан ще намагався проникнути у зміст сказаного, та бортінженер випередив його:
— Готово. Є зачіп. — На що капітан лише махнув рукою й повернув до виходу. 
З кают-компанії доносився аромат кави й ніс капітана хутко помчав на запах, тягнучи за собою ще мляве після сну тіло. 
— Доброго ранку, кеп, — зустрів його високий худорлявий парубок тридцяти років, з довгим волоссям, зібраним у пучок, іспанською борідкою на пиці й чашкою кави в руці.
— Доброго, — відповів той, прямуючи до кавового автомата.
— Що, Вір лютує, розбудив?
— Ага, — похмуро відповів капітан, вмощуючись за столом з кавою і дістаючи печиво з по-звірячому розірваної упаковки. От чого б не потягнути за оту червоненьку стрічечку, та відкрити чемненько саме так, як воно придумане виробником? Ні, треба розірвати як попало! Оскільки Єгор був затятим перфекціоністом, то настрій у нього понизився ще на один пункт. Зате навігатор і другий пілот Дан (Данило, якщо повністю), ніколи не переймався такими дрібницями, як прямі лінії, тож оптимізм і почуття невмотивованої радості випромінював значно частіше за капітана. Ні, Єгор теж був зовсім не букою, і навіть не тираном, та й кого тут тиранити в екіпажі з трьох осіб, рахуючи себе. Капітаном він став лише рік тому й досвіду іноді бракувало, та він старався тримати баланс. Тож, загалом відносини на кораблі були досить прості й невимушені, але ж і про дисципліну й субординацію капітан дбав, і переступати встановлені ним межі дуже не рекомендувалося. Було на початку, коли Вір через свій запальний характер, та зважаючи на те, що він на кораблі найстарший (бо йому аж 42 роки вже виповнилося, а Єгорові лише 33), спробував сперечатися з капітаном, але швидко затямив собі, що більше того робити не варто. Адже виявилося, що при потребі той може перетворюватися на психопата того рівня агресивності, коли життю жертви ще нічого не загрожує, а от її его вже впадає в кому на деякий час. Тож, максимум, що дозволяв собі бортінженер — це отакі дрібниці на зразок сьогоднішньої. До речі, бортінженера і суперкарго в одній особі (що цілком логічно) дійсно звали Вір. Це було єдине ім’я в маленькому екіпажі, котре не потребувало ні скорочень, ні вигаданих позивних. До того ж сам бортінженер дуже пишався своїм ім’ям, бо воно, бачте, мало римське походження. 

— Слухай анекдот, — спробував підняти настрій капітанові навігатор, — з міського кладовища стали пропадати вінки…
— Та припини! Цьому анекдоту вже років двісті, — зупинив його Єгор, а згодом додав: — От гадство…
— Що? — Не второпав Дан.
— Що, що. Та анекдот твій про шашлик нагадав. Так захотілося, що аж пахне.
— Ну то і не дивно, місяць вже на субліматах.
— Ох, — тяжко зітхнув Єгор, — і хто тебе за язика смикав з анекдотом твоїм древнім. Уже, до речі, ніхто й не знає, що таке ота шурма, чи шаурма, а анекдот цей дурнуватий все переказують.
До кают-компанії зайшов Вір. Каву він не пив категорично, тож до столу приєднався з великою чашкою чаю.
— Чого зажурилися, — запитав відсьорбуючи гарячий напій.
— Та ось, капітан шашлику хоче.
— Тю. Так льоту на тиждень залишилось. Життя ж на планеті є, цивілізація є, значить і шашлик неодмінно має бути.
— Та хто зна, що там за цивілізація. Від научників ще жодного докладу у відкритих джерелах не було. Може там якісь розумні мокриці, — енергійно випромінював песимізм капітан.
Планета система зірки Хамаль у сузір’ї Овена була відома давно, та якось так сталося, що земляни оминули її своєю увагою, тож, розумне життя на другій планеті цієї системи відкрили лише  два роки тому. А оскільки на планеті виявили не просто життя, а досить розвинену цивілізацію, яка, щоправда, ще не вийшла в космос, туди відправили науковців і спеціалістів для вивчення та налагодження зв'язків. Тож, наш кораблик доставляв для науковців додаткове обладнання, а також маяк для нуль-переходу. Отже, в майбутньому не доведеться волочитися до неї від найближчого маяка майже півтора місяця.