Розділ 2

На наступні дні планувалися екскурсійні прогулянки історичними місцями та пам’ятками Каїру, відвідування місцевого музею і катання по Нілу. Велика увага була приділена різноманітним мечетям, що красномовно свідчило, чия нині влада в Єгипті. Масивні, але водночас ажурні мечеті вражали своєю красою. Стрімкі мінарети, що тягнуться до пронизливого блакитного неба, мозаїки, різнокольорові плиточки, різноманітні орнаменти, ліплення та архітектурні знахідки – милуватися цими величними спорудами можна було дуже довго. Не малюючи своїх портретів, давні владарі прагнули залишити по собі пам’ять, закарбовану у камені.

Ігнат купив фотоапарат, щоб ця краса була не тільки в їхніх спогадах. Але здебільшого фотографував він Дарину. Щоправда, спочатку довелося відвідати магазин одягу. Синя сукня для мусульманського світу була надто відвертою і непристойною. Звісно, що однією сукнею не відбулися. Дарина вибрала собі три обновки. Легку довгу зелену сукню, яка дивовижно гармоніювала з її розкішним рудим волоссям, щоправда, волосся довелося сховати під хустиною. Інша сукня пісочно-коричневого кольору теж була довгою, розшитою камінцями і металевими оздобами. Третя більше нагадувала довгу сорочку з синьою вишивкою по рожевому полотну, до цього вбрання ще йшли темні штанці, щоб сховати ноги. До кожної з цих суконь Данина вибрала неймовірної краси шовкові хустини, які дівчина швидко навчилася зав’язувати на східний манер.

Перевтілення було настільки повним, що коли Дарина вийшла до товариша похизуватися першою обновкою, він не одразу її впізнав. Інший одяг – інше життя, інша доля. Невже насправді те, у що ми вдягаємося, настільки відповідає тому, що є всередині?..

Ігнату мимоволі згадалося, як часто він бачив себе уві сні у тому вбранні, яке ніколи не приміряв у реальності, але хлопець відігнав підступні думки і щиро похвалив вибір подруги. Виявилося кумедним і захопливим прогулятися з дівчиною по магазинах.

Дарині настільки сподобався новий одяг, що вона носила його навіть тоді, коли можна було не дотримуватися місцевих звичаїв, чим дуже виділялася серед туристів.

Перший день без Олександра завершився походом у Хан Ель Халілі, старовинний пішохідний район єгипетської столиці. Кілька поворотів, і вони наче провалились у діру в часі і потрапили на галасливий строкатий базар середньовічного арабського міста. Криві вузькі вулички були настільки заплутані, що Ігнат і Дарина, витріщаючись на східні дивовижі, швидко відбилися від екскурсії і загубилися. Знаючи про цю властивість базару, їх заздалегідь повідомили, що до готелю кожен повертається самотужки і проінструктували, як це зробити і після якої години не варто гуляти без екскурсійного супроводу.

Як це було узвичаєно в минулому, майстри різних професій займали свої квартали. Друзям зустрічалися цілі виставки кальянів, грона різнокольорових капців, галереї тканин, килимів і верблюжих ковдр. У деяких кварталах витав терпкий і різкий аромат прянощів. Від блиску золота і срібла, значна частина якого була туристичною, тобто, фальшивою, мерехтіло в очах, і Дарина поспішила швидше пройти квартал східних коштовностей.

Тут, без сумніву, можна було придбати будь-що. Навіть живого верблюда, якщо комусь потім вдасться провезти горбатого серед багажу в літаку, як жартував їхній екскурсовод, ведучи групу до базару. Живих верблюдів друзі цього дня не зустріли, а ось у кварталі музичних інструментів Ігнат побачив бандуру чи якийсь дуже схожий на неї східний інструмент. Поряд із торгівцем тупцювалося стільки цікавих різномовних туристів, що вирішили не перевіряти правильність здогаду.

А от біля однієї крамнички Ігнат затримався надовго. Він з дитинства захоплювався холодною зброєю, і Дарина поставилася до зброї аж ніяк не по-дівчачому. Кинджали, ножі, шаблі. Прості й оздоблені коштовним камінням, сучасного виробництва і наче створені у сиву давнину. Імовірно, це могли бути гарні стилізації чи копії, але якесь підсвідоме відчуття підказувало, що далеко не все це привезене на догоду нахабним у своїй цікавості туристам.

Вечоріло, й у старовинних кварталах засвітили світильники: як ажурні під старовину, так і сучасні неонові лампи. Хоч базару і виповнилося понад сім століть і він сам був історичною пам’яткою, але цивілізація прослизнула і сюди. Це лише перші враження були захопливими, а згодом в око кидалася невідповідність: там на другому поверсі прилаштувався кондиціонер, там у місцевому ґенделику між старими будинками люди сидять на пластикових стільцях, а там у магазині встановили пластикові вікна.

Ігнат заговорив до продавця англійською, але той не дуже його розумів. На пальцях вони спробували порозумітися щодо невеличкого кинджала з дрібним рубіном, утопленим в метал, де лезо з’єднується з руків’ям. Скривлений з одного боку і хвилястий з іншого, кинджал вкривали смужки гравіювання, помережані квітковим орнаментом. Саме руків’я, оздоблене дрібнішими рубінами, які ховаються у металевому плетиві, увінчувалося металевим навершшям із гравійованим хижим птахом.

– Гарна річ, – Дарина дивилася на зброю, заглядаючи йому через плече. – Але тебе не пропустять із цим у літак.

– Він не заточений, – Ігнат торкнувся леза. – Або затуплений, тут не зрозумієш при такому освітленні. Хочу щось собі на згадку звідси, а щодо літака я щось придумаю.

Хлопець спробував збити ціну, досить високу для такої декоративної речі, але що-що, а торгуватися він не вмів, і довелося брати вподобану зброю ледь не за повну вартість.

Придбаний кинджал гарно ліг йому в руку. Дарині подумалося, що вона вперше бачить Ігната зі зброєю в руках. І зброя йому личить значно більше за ноут – неприємне відчуття.