Розділ 3

Пера металевого птаха холодні, поблискують жорстокі очі, кігті загнуті – і вони теж леза. Сокіл – вільний птах, сміливий і гордий, та він переможець, і молоде Соколине військо захмеліло від перемог. Але Орійське братство було лише тінню кола величних владарів, які мудро і справедливо керували всесвітом і захищали всі народи від небезпек, зовнішніх ворогів і хвороби властолюбства.

Від давніх владарів не залишилося й попелу. Дехто з них знайшов свою смерть на Оріні під час нападу, більшість стала зірковим пилом, гинучи в безкінечних боях із загарбниками, могили деяких були і на планеті Ніхурсаг, третій у сонячній системі Санаш, яка виявилась оманливою і примарною надією.

Життя давніх кнарі вимірювалося тисячоліттями, та жоден із них не дожив до тих днів, коли вперше зібралося Орійське братство, лише по кількості повторюючи Коло Оріна.

Пальці Віньянта торкалися металевого оперення чужого птаха. Він і зараз гарно пам’ятав, за яких обставин втратив свого захисника.

Накази Анатуна Равена були різними, та зазвичай складними і небезпечними. Лаерн припускав, що їхню сміливість і розум перевіряють не гірше від почуття вірності спільній справі. Минуло багато часу, поки друзі до кінця усвідомили весь розмах діяльності Орійського братства. Використовуючи всі свої можливості, зв’язки і статус, кожен із кола обраних створював мережу, яка працювала для братства.

Братство налагоджувало дипломатичні зв’язки і воювало, до сфери його зацікавлень входила міжпланетна торгівля і міжзоряні відносини. Поступово таємна діяльність братства мала замінити собою Зоряну Раду, до чиїх палат входили представники всіх рас, які могли мандрувати у космосі. Кнарі повертали свою владу у всій повноті, і Віньянт сумнівався, що подібне можливе без бою з нині існуючим устроєм.

Хоча здавалося неймовірним, ніби союзники досі не припустили, що гармати і здібності Соколиного війська можуть обернутися проти них.

Анатун Равен, не шкодуючи себе, бився з тлолоками і тіснив їх, відвойовуючи сектор за сектором і прокладаючи нові торгові шляхи та відновлюючи старі, бо там, де немає війни, завжди з’являються торгівці. Анатун Равен будував імперію, яка, можливо, колись змогла б потьмарити і славу Оріна, але і він припускався помилок, і той політ був однією з них.

Віньянт мав домовитися про збройну підтримку з урядом Наварі. Лаерн полетів разом із товаришем.

Тлолоки, не пробачаючи низки поразок, зібрали сили і мали піти у наступ якраз неподалік від цієї сонячної системи. Угода ускладнювалася тим, що на планеті могла початися громадянська війна, і вся військова міць була потрібна уряду, щоб утриматися при владі. Та Анатун Равен чітко дав зрозуміти, що без цих додаткових сил навіть він навряд відіб’ється. Наварійський флот мав прибути, і для досягнення цього дозволялося задіяти будь-які засоби.

Можливо, Віньянт перейшов межу, непомітно для себе принизивши наварійських перемовників, чи на цій планеті на кнарі від самого початку чигала пастка. Але замість того, щоб привести флот на поле бою, Віньянту довелося тікати.

...Флаер Віньянта підбили на краю злітної смуги. Чоловік відпустив кермо, флаер по інерції пролетів ще кілька метрів і врізався в землю.

Віньянт прикрив голову руками, захищаючись від вибуху. Його осипало уламками.

– Злітайте! Ми маємо його забрати! – Лаерн з борта космічного човна бачив, як до злітної смуги наближаються переслідувачі. – Над землею! Шлюз не зачиняти!

Віддавши наказ, Лаерн миттю залишив пілотів і побіг у хвостову частину човна.

– Віньянте!

Віньянт підвівся й невпевнено зробив кілька кроків – його оглушило вибухом.

– Хапайся, друже! – Лаерн, тримаючись однією рукою, тягнувся до нього.

Віньянт спіймав руку друга, човен набирав висоту, та обоє вже були на борту. Один із переслідувачів, що порівнявся з палаючим розбитим флаером, вистрілив у човен, цілячись у світловолосого кнарі.

Промінь влучив Віньянту в груди, він хитнувся і ледь не впав униз. Лаерн вчасно спинив його падіння, вдруге за сьогодні рятуючи товаришеві життя.

Шлюз зачинявся, металевою переборкою відділяючи їх від небезпеки, а на орбіті нещасливих дипломатів чекав корабель.

– Ти живий? – камені в браслеті Лаерна розжарилися до сліпучого світла, коли він торкнувся плеча друга.

Віньянт, який сидів на підлозі, приходив до тями.

– Живий... – прошепотів він, дістаючи з-під одягу те, що колись було металевим птахом із розмальованим оперенням.

Промінь розплавив відзнаку кнарі: птах захистив того, хто так гордо носив його. Навряд хтось зможе відновити цю коштовну річ, та й не поясниш, за яких обставин пошкоджено ланаяш.

– Що тепер буде?.. – за допомогою друга Віньянту вдалося стати на рівні. – Що буде з нами і з Равеном?..

Лаерн не знав, що відповісти: завдання Орійського братства вони не виконали...

А далі був бій. Кривавий, жорстокий, безжалісний.

Анатун Равен мовчки вислухав їхню доповідь і вимкнув зв’язок. Він змінював план атаки, збираючись таки не пропустити тлолокський флот на заселену територію.