Розділ 4

Переночували в аеропорту, бо поїзд прибув до столиці вночі, вранці швиденько поснідали і пішли реєструватися на посадку.

Великий білий літак виділявся на тлі синього неба. Дарина трохи пригальмувала.

– Боїшся? – зі сміхом запитав у дівчини Ігнат.

– Угу, – несподівано щиро відповіла вона. – Я ніколи не літала. Страшно.

– Чого боїшся? – Сашко узяв її за руку. – Що не приземлимося? Чи просто літати?

– Ні, лячно, ніби назад шляху не буде, – спробувала пояснити Дарина, як могла, але її наче й не зрозуміли.

– Не вигадуй, Дарино! – дзвінко розсміявся Ігнат.

Сашко кивнув, підтримуючи товариша.

– Ігнат літав кілька разів, і нічого з ним не сталося. А я навіть по інший бік океану був. Все добре, – Олександр обійняв Дарину, і подруга зовсім не чинила спротив.

Дівчину посадили біля вікна. Літак злетів легко, пасажири навіть не відчули, як він відірвався від землі. Будинки швидко перетворилися на сірникові коробочки, олівці і деталі від кимсь розкиданого по пагорбах конструктора.

Південніше починали скупчуватися хмари, літак летів над ними. Огляд було зіпсовано молочним маревом, серед якого лише зрідка проглядали шматочки землі.

Стомлена від дороги Дарина задрімала. Ігнат дістав ноут і занурився у віртуальний світ. Олександр зовсім занудьгував. Врешті-решт, коли боротися з нудьгою самотужки було несила, Назарчук копнув товариша ліктем під ребра.

– Ти чого? – обурився таким поводженням Ігнат, та одразу притишив голос, щоб не розбудити Дарину.

– Май совість, Ігнате, погрався, то й іншим дай, – награно образився Сашко.

– Теж мені дитячий садочок, нульова група підготовки до школи! – пирхнув Ігнат. – Я ж не для себе, а для вас стараюся. Вираховую нам цікаві маршрути, бо у нашій путівці здебільшого пляж на сніданок, обід і вечерю, а путівка довга. Ми там усі завиємо від одноманітності. Не думаю, що Дарина входить до роду пляжних тюленів. Щось я не зустрічав вродливих рудих тюленів у дикій природі.

– І щось надибав? – пропустивши жарт повз вуха, зацікавився Олександр. – Окрім пірамід і Каїрського музею.

Далі час польоту минав швидко, в Ігната були розкішні архіви з тих тем, що йому подобалися. Не довіряючи мережі, він збирав свої скарби не у вигляді посилань чи щоденникових записів, а мов у справжній електронній бібліотеці.

Дарина прокинулася, коли вони летіли над Чорним морем, минувши хмари, – хвилі сріблились у сонячному сяйві. Зацікавлена, чим захопилися друзі, дівчина більше не заснула, і виявилося, що про Єгипет вона знає не лише зі шкільного підручника, де з року в рік стверджується, що піраміди по камінчику стягували до купи раби і піднімали на тросах. Певно, той, хто першим це написав, ніколи не бачив Єгипет на власні очі. Як зазвичай і створюється більшість підручників з історії...