Розділ 3

Тук-тук, тук-тук, тук-тук... Стукотіли колеса поїзду, вагон здригнувся, й Ігнат прокинувся.

Дивовижні сновидіння, в яких він часто був присутній сам, а деякі бачив ніби чиїмись очима, неначе розказану оповідь... Ці сновидіння приходили все частіше, ставали довшими, переплітались у неймовірний малюнок, доповнюючи один одного. Але зрозуміти їх повністю Ігнат не міг, щось важливе вислизало, мов пісок сипався між пальцями.

Й іноді хлопцю здавалося, що не всі фрагменти малюнку потрапляють до нього, що є інші люди, які бережуть шматочки історії, до якої він торкнувся. Ігнат нікому не казав про ці сновидіння, та, можливо, Олександр і Дарина теж бачать щось подібне. Можливо...

Ігнат торкнувся скла. Хоч і літо, а скло холодить пальці. Цікаво, яке на дотик те світло, що є частиною системи керування? Воно холодне чи тепле, і чи може спалити, якщо припустишся помилки?..

Все частіше Ігнат ловив себе на думці, що прагне торкнутися цього світла і спробувати, чи здатний на щось сам, чи з попелу справді не відродитися вогню, як сказав Ян Валех Сашкові перед тим, як спробувати убити свідка свого злочину.

– Ні, не думай про це! Не думай! – пошепки шикнув на себе Ігнат.

Але він все одно думав... Все частіше думав, що й сам пішов би за Яном Валехом і навіть за Лаерном, цілком усвідомлюючи, що може загинути страшною смертю. Але заради того, щоб хоча б торкнутися таємниці, пішов би за ними і навіть благав би...

– Ні! – Ігнат відсмикнув руку від скла. – Андрію, а що б зробив ти? Що б вчинив ти, опинись зараз разом із нами? На що був би здатний ти, щоб дізнатися правду і стати частиною чогось більшого, чогось важливішого, ніж життя однієї людини? Ніж твоє власне життя...

Відбиток руки на склі танув, хоча влітку так не буває... Не настільки холодно за вікном... Чи то на серці в Ігната було зимно?..

Ніхто не відповів на шепіт Ігната, ніч залишалася так само мовчазною. Тільки колеса раз-по-раз перемовлялися: тук-тук, тук-тук, тук-тук...