Частина 1. "Чужа земля". Розділ 1

Ця книга є продовженням роману "Чорний камінь".

Після всього, що трапилося за останню добу, ані у Мукачево, ані у Львові не було спокійно. Та поки Сашко приходив до тями, а його друзі лікували нерви міцною кавою, доля зробила ще один несподіваний поворот, і його наслідки було не так просто передбачити.

– У мене є ідея, – Олег зателефонував Станіславу, коли той лише устиг вмитися і поставити на плитку чайник. – Сваритимешся чи вислухаєш? Дякую, що розповів мені все без свідків.

Ну, не так вже й усе...

Стас прогріб волосся, все ще борючись зі сном, – без кави йому сьогодні точно не очуняти.

– Що ти наробив, Олеже? – позіхаючи, запитав товариш.

– Ти сказав, що у машині Яна Валеха залишився телефон Назарчука, на якому досі працює маячок.

– Так, працює... – Стас задихнувся від несподіваної здогадки, і сон його облишив. – Якщо телефон не розрядився чи його не вимкнули, що навряд, то ми можемо вистежити його місцезнаходження!

– Саме так, – голос Олега повеселішав. – Я зараз їду до місцевих друзів, треба злити їм інформацію. Під яким соусом це зробити, щоб було правдоподібно, вже придумав. Там після нічної пригоди всі на вухах. Мені потрібне точне місце. Допоможеш?

– Звісно. Скільки маю часу?

Олег зволікав із відповіддю. Було чути звуки вулиці і балаканину світлофора, який дозволяв перехід.

– Хвилин двадцять є. Бувай, мій транспорт приїхав.

– Ти таки схиблений на всю голову, Олеже, втік із лікарні...

Та Олег вимкнув зв’язок і не чув, що там про нього думає товариш.

Стас замислився: авто він залишив на стоянці, та й він не був певен, що навігатор так далеко візьме сигнал, хоча все ж дані йшли через супутник... Залишався інший варіант: знову дати завдання малому, добре, що сьогодні вихідний і рідні не обурюватимуться, коли дитину відривають від навчання.

Один дзвінок, шалена радість по той бік, що може бути корисним, і за п’ять хвилин Стас отримав точно вказаний двір у відносно старій частині Львова, де зараз стояло авто Яна Валеха. І ще три потенційні адреси, де у прилеглих будинках можна винайняти дорогу квартиру.

Передзвонивши Олегу і швидко переказавши товаришу всю нову інформацію, Стас повернувся до своєї кави та всерйоз задумався над майбутнім свого талановитого племінника.

Тим часом Олег, якому дуже пощастило з транспортом, підходив до відділка. Не довго думаючи, слідчий швидко розповів колегам свою історію подій, пересипаючи її припущеннями про чорний ринок та безцінні артефакти, за якими полює так багато наволочі. По суті, його оповідь здебільшого повторювала те, що кілька місяців тому розказував йому Олександр Назарчук. Тільки Олег й уявити не міг, наскільки подібними шляхами вони пішли, щоб приховати незвичайність пригод, до яких виявилися причетними.

На диво, друзі, йому повірили одразу, чи то хотіли швидше розквитатися зі своєю надзвичайною подією, і поїхали за вказаною адресою. Не здивувала їх і наявність знайдених в Інтернеті квартир для винайму.

Сріблясто-чорне авто Яна Валеха було покинуте біля будинку. На лівому крилі виднілася свіжа подряпина, певно, водій не зміг впоратися з керуванням і зачепив чи то стіну, чи то стовп на повороті.

– У нас може бути лише одна спроба, заходимо у найближчий будинок, – мовив Олег, зиркнувши через скло в салон автомобіля, але нічого там не побачив. – Варто було б глянути, що всередині.

Місцеві теж не зволікали, двоє залишилися біля авто, інші піднялись у будинок. Тут їм пощастило з першою ж квартирою: на дверях біля замку і на ручці була кров, і сумнівів у правильності адреси не лишилося. Та ламати двері не довелося – їх не замкнули.

Спочатку увійшли місцеві, та за хвилину повернулися ні з чим.

– Порожньо, – доповіли своєму керівництву.

– Можна, я зайду? – попрохав Олег, товариш кивнув, дозволяючи.

У квартирі теж було повно крові. Напевно, поранений тримався за стіну, коли йшов до кімнати, – кривавий слід зостався на дорогих шпалерах. Олег наче бачив, як світловолосий багатій шкандибає до кімнати, перечіпляється через поріг, залишаючи криваві відбитки на килимі, піднімається, та кров все одно скапує крізь пальці на килим кольору кави з молоком.

На підлозі ближче до балкону скалки від розбитої склянки, яку або змахнув зі столу, або вронив поранений, не маючи сили тримати навіть таку легку річ.

– Якщо він втратив стільки крові, то де ж він? – вголос подумав Олег, роззираючись на всі боки. – Куди подівся?

Олегу ввижалося, що за ним спостерігають, але нікого в цю мить у кімнаті не було. Слідчий хитнув головою, проганяючи мару, і пішов до колег.

– Квартиру замикаємо, залишаємо чергового у дворі. І перевірте, що з авто. Знайдіть хазяїна квартири, розпитайте сусідів, – долинули до Олега накази керівника операції: шкода, що не він тут розпоряджається, але у кожному монастирі свій закон.

Щойно клацнув вхідний замок, біля стіни замерехтіло повітря, ніби ледь помітною димкою огорнуло малюнок. Проступали тьмяні контури людської постаті, ще кілька секунд, і на підлозі сидів світловолосий чоловік, згасали камені у його шкіряному браслеті.