Розділ 3: Маг

Розділ 3

Маг

Сильний вітер завівав навколо велетенської вежі, час від часу засвистуючи пролітаючи коридорами через відкриті балкони. Священна вежа була справжнім витвором мистецтва, над нею працювали найкращі архітектори та будівельники зі всього світу буття. Від коротуна до Лісного ельфа, маги люди та дварфи, кожна раса залишила там частинку себе. Вежа заввишки була на рівні Ханторторських гір та розташовувалась на Священних пагорбах неподалік від славного міста Андорала. Вона була зроблена з величезного каміння різних порід, можна було побачити граніт, мармур , аквамарин, кристали та інше дорогоцінне каміння. В корпус вежі до самого верху дуже вміло було вплетено сталеві прути які в середині вежі тримали всю конструкцію. Вежа виглядала по доброму зловіще та мала 25 поверхів. Величезний зал та найбільшу в світі буття бібліотеку. Маги, алхіміки та чаклуни зі всього світу збирались тут щоб ділитись знаннями та проводити спільні експерименти. Священна вежа була магічною будівлею, коли потрібно було то її ніхто не міг ні побачити ні знайти. Так під час війни всі думали що вежу знищили, але війна закінчилась і вежа з’явилась сама собою як ні в чому не бувало.

Зморщена рука перебирала пальцями по гранітному перилу. На кожному пальці були дивовижні перстні з магічним камінням. Вітер роздував довге сіре волосся та чорно-блакитну, шовкову мантію. Карі, навіть темно-карі очі пристально дивились в напрямку Вулкану Арлана-Дулмата. Він думав: Дивне відчуття, щось сталось, вулкан ніби починає оживати. Це не можливо, темрява не може пробудитись. Потрібно шукати відповідь. Аурелій- один з наймогутніших магів світів буття, забрав руки з перил і пішов у напрямку свого кабінету. Сівши за стіл він дістав аркуш паперу, взяв перо, вмочив його в чорнильницю і швидко почав щось писати. Повідомлення було коротким. Маг підійшов до вікна, щось прошепотів і йому на руку сів голуб. Він прив*язав послання голубу до лапки та знову щось прошепотів. Голуб швидко полетів в напрямку гаморданських гір. Аурелій нервував, і ходив по кабінету від кутка до кутка. Він відкрив шафу та дістав пляшку Андоральського червоного, наливши вино у келих він поставив пляшку на підлогу біля столу. Відпивши трохи, він знову почав думати: час ще є, якщо це правда то час ще є. В двері постукали, на порозі з’явився його помічник, юний чарівник Рендо.

• Викликали ваша світлосте.
• Так – відповів маг – Рендо у мене для тебе є дуже важливе завдання.
• Я слухаю Ваша світлосте.
• Не перебивай – злісно промовив Ауріель – Слухай уважно і все запам’ятай. Сьогодні ти вирушиш до Гаморданських гір, там у Абіссальських копальнях ти повинен знайти дварфа на ім*я Грун, він проведе тебе до Вулкану Арлана Дулмата. Тримай цих два еліксири. Коли піднімешся до жерла вулкану вип*єш червоний еліксир, а синій вильєш в жерло вулкану. Не задавай питань, ні з ким не говори, еліксири тримай біля себе і оберігай краще за своє життя – Ауріель видихнув і закашляв – Я хочу помилятись, але мені треба побачити, ти все зрозумів?? Тоді Ступай. Часу обмаль.
• Я все зрозумів, вирушаю негайно – сказав Рендо вибігаючи з дверей.

Його тіло трусило, він не розумів що сталось, чому він повинен їхати в таку далечінь. Він тільки почав навчання, на дванадцятому поверсі від нервів Рендо заблював коридор, але не зупинився і побіг далі. Він хотів знати що сталось, але розумів одне, часу обмаль.

Рендо забіг до своєї кімнати та заспокоївши нерви почав збирати речі. Еліксири лежали на столі та виблискували від попадаючих на них променів сонця. Він взяв еліксири завернув їх в грубий папір та запхав у рюкзак. Його руки так і не перестали тремтіти, сівши за стіл він спробував заспокоїти серцебиття, виконавши декілька дихальних вправ. Рендо пройшовся в голові по списку речей які потрібно взяти адже дорога довга та небезпечна. Срібний короткий меч, набір ранозагоюючих та енергетичних еліксирів, перстень тиші, теплий одяг та довгий червоний плащ, який йому подарував його батько. На цей плащ було накладено дуже сильне закляття, про дію якого не знав навіть сам Рендо. Зібравши всі речі, він закинув рюкзак за спину, повішав меч на пояс та вийшов з кімнати. По його обличчю можна було зрозуміти, що він стривожений та наляканий, але буде виконувати завдання, адже клятва дана ордену магів це найважливіше в його житті.

Дорога до Абіссальських копалень повинна була б зайняти до чотирнадцяти днів. Десять днів до Західного протистояння і звідти ще два дні до самих копалень. З одного боку може здатись що це звичайна поїздка по добре відомому маршруту від Андорала до Валфорета через такі міста як Чорнеу, Гхіслан, Монтфорт та Валроюкс. Але насправді це неймовірно складнй шлях сповнений маси небезпек та ночівель у різних трактирах та корчмах де лише чорт знає що очікуватиме на Рендо.

Вибігши з Башні Рендо обернувся і ще раз подивився на її велич та архітектурну майстерність з якою вона була збудована. В його погляді можна було побачити нотки сумніву: чи повернусь я сюди знову? Він пішов до конюшні та позвав конюха.

• Джеремі приготуй мені коня, швидко, часу немає.
• Так ваша світлосте – відповів конюх і счез за воротами конюшні.
• Найшвидшого!!! – в догін прокричав Рендо.

Через десять хвилин з воріт конюшні вийшов Джеремі, тримаючи в руках віжки за які вивів чорно – вишневого жеребця, з шовковистою гривою яка розвівалась не гірше чим грива у лева з Африки. Очі жеребця в один момент зіткнулись з очами чаклуна, який швидко наклав чари тотального розуміння та взаємодії.

• Блискавиця – промовив Рендо – тепер тебе звати блискавиця – з цими словами він застрибнув у сідло, та нічого не кажучи конюху вдарив каблуками по тулубу коня. Кінь голосно заіржав та рушив у перед.