Розділ 2: Валфірмінський новачок

Розділ 2

Валфірмінський новачок

Слевін прокинувся, протер очі і радіючи подумав – цей день настав. Сонце лише трішечки з’явилось із за обрія і містечко Валфірм що на березі Селестинського озера почало прокидатись. Місто розташовувалось на рівнині біля прекрасного озера південніше від Арборських хащів та західніше Льодяного хребта. Містечко було маленьким, люди привітними. Основна маса були риболовами, також в місті проживало дві сім’ї коротунів. Вони були не аби якими майстрами по виробам із рибної кістки. Всі люди жили у мирі і злагоді давно забувши про війну і страх. Але за королівським указом кожне провінційне містечко було зобов’язаним відправляти на службу в Західне протистояння одного юнака в рік, і цього року ним став Слевін син Роланда. Батько Слевіна був рибаком, мав маленький човник і завжди ловив рибу і сина до цього готував, він ніколи не міг подумати що його син захоче вступити в ряди військ. Але все дитинство Слевіна цікавило все окрім рибалки. Скільки разів його шукали біля самих Арборських хащів. Він ніколи нічого не боявся завжди всім цікавився. Коли Слевіну було вісім років у їхньому домі зупинявся переночувати воїн Західного протистояння. Він дуже багато розказував Слевіну і навіть вирізав йому дерев’яного меча. З тих самих пір Слевін жив лише однією думкою стати одним із Західного протистояння.

День дійсно видався славним. Погода була хороша і повністю підтримувала поїздку Слевіна. Його мати Таіна, зібрала йому в дорогу не велику торбинку харчів, на декілька днів. Дорога до західного протистояння займала три дні. Два дні на коні до Валфорета, там ночівля і звідти по руслу річки Форетки на човні до пункту призначення. Слевін вийшов з дому, почепив свої речі на коня і почав прощатись з батьками:

• Мамо, тату, дякую вам за все що ви для мене зробили. Обіцяю повернутись після служби додому.
• Бережи себе синку – сказала Таіна, та витерла мокру від сліз щоку рукавом плаття.
• Я знаю, ми будемо гордитись тобою сину – сказав Роланд та міцно обняв Слевіна.
• До зустрічі… - з цими словами Слевін спритно застрибнув на коня, вдарив його каблуком свого черевика по бедру і з криком НО!!!, рушив на зустріч незвіданому та новому.

Сонце було високо в небі, сильно припікало. Слевін дістав шкіряну флягу і відпив з неї води. Він бачив що коню також треба попити, тому звернув на наступну стежину, яка вела до озера. Будучи на місці, він зістрибнув з коня і підвів його до озера. Поки кінь пив воду Слевін милувався природою, неймовірна кількість пташок літала над водяною гладдю, час від часу приймаючи спроби зловити малька або рибку по більше. Все це дійство супроводжувалось прекрасним співом на всіх відомих тональностях. В далечині виднілись маленькі човники та більші кораблі. Рибаки працювали, в голові Слевіна промайнула думка про батька, який також працював на одному з таких човників. З задоволеного іржання коня Слевін зрозумі що пора рушати далі, адже дорога не близька. День підходив до свого логічного завершення, починало сутеніти. Слевін був на пів дорозі до Валфорета. Йому потрібно було дістатись до корчми «Тихий Ліс». Корчма знаходилась на невеликій галявині з усіх боків оточена густими ялинками. Її власник Ангер Торлан, збудував її через декілька років після закінченя війни. Корчма служила захистом і притулком для торговців, подорожуючих та воїнів, які щодня їхали цією дорогою. «Тихий Ліс» давав гостям смачну юшку, кружель пінного та спальне місце з дахом над головою. Адже в ночі в цих місцях було небезпечно, ліс кишів дикими тваринами та голодними істотами про зустріч з якими не кожен хотів би мріяти.

Слевін завів коня у хлів, поклав йому свіжого сіна та погладив по шиї. Вхід до корчми був у вигляді пещери вирізбленої в дереві. Дубові поручні та міцні сходи, могли б витримати велета. Слевін відкрив двері до корчми і зайшов у середину, на секунду всі присутні затихли, а тоді знову прийнялись до своїх справ. Слевін встиг розглядіти декількох людей, схоже воєннх, групу коротунів, які точно були торговцями та одного ельфа, який як відлюдник сидів у кутку в повній темряві. Слевін підійшов до корчмара:

• Доброго вечора шановний, мені потрібне спальне місце на один вечір.
• Доброго, молодий пане – посміхаючись сказав корчмар – спальне місце 10 дулматів, бажаєте перекусити, пінного – підморгуючи запитав корчмар.
• Так – дістаючи 15 дулматів і протягуючи їх корчмару сказав Слевін – юшку і пінного.
• Сію хвилину – і корчмар зник за дверима в кухню.

Слевін присів за сусідній з коротунами стіл. На столі стояла свічка, по якій повільно, капля за каплею стікав віск. Не пройшло й п*яти хвилин як молода дівиця принесла юшку і кружель. Рибна юшка, приправлена спеціями з морквою та картоплею мала прекрасний запах і пробуджувала апетит, а що вже говорити про смак пінного по рецепту Ангера Торлана. Допивши кружель Слевін замовив ще один. Залишивши дівчині два дулмата він помалу почав іти на другий поверх до спального місця. Пінне добре дало в голову молодому організму, другий кружель явно був лишнім. Проходячи стіл коротунів він ледь не впав на нього, лише задів двох коротунів, чим викликав купу галасу та матерних слів в свій адрес. Зі словами « приношу найщиріші вибачення» Слевін побрів спати. В слід він почув лише « Запхаєш собі в сраку… і шось там хер» . Завалившись на ліжко Слевін моментально вирубився.

Перші промені сонця потрапили на лице юного новобранця, він почав відмахуватись рукою та зрозумів що прийшла пора вставати. Голова трохи тріщала, випити ввечері два пінних, зранку вже не здавалось такою хорошою ідеєю. Слевін спустився на перший поверх, замовив у корчмара сніданок та сів за стіл біля вікна. За вікном п*ятеро коротунів запрягали двійко коней у підводу. Вони позакидали туди мішки з товаром, позалазили самі і рушили в напрямку Валфорета. Запахло смаженим салом, дівчина принесла сніданок, два смажених яйця та сало. Поснідавши Слевін подякував та попрощався з корчмарем. Він вивів коня з хліву, повішав свої речі та застрибнувши відправився в дорогу. До вечора він повинен був дістатись до Валфорета, де завтра зранку човном разом з іншими новобранцями він мав відправитись у Західне протистояння. Дорога змінювалась із кам*янистої на піщану, із піщаної на глиняну і навпаки, кінь поволі скакав а краєвиди по сторонам змінювались з лісів на поля, а з полей на галявини і так по колу. Сонце трохи припікало, але на допомогу приходив прохолодний вітерець з озера. Він ніс з собою вологу та освіжав повітря.