Розділ 1: Пробудження

Розділ 1

Пробудження

Черговий струмінь кислоти вилетів у повітря із гейзера в пустищі попелу. Після вибуху в цій місцевості не було нічого, крім кислотних гейзерів з одного боку і таких самих з іншого. Їх розділяло русло висохлої річки яка колись гордо спускалась з гір і впадала в море розколу. Тепер вона виглядала як велетенський тунель проритий через всю долину. Всі люди і інші розумні істоти давно переїхали з цих місць, тут залишився лише страх і морок залишений Арованом. В усіх містах буття його ім’я неможна було промовляти в слух. В долині тепер бродили лише поодинокі оркські племена які зайняли єдину вцілілу фортецю на березі моря в кінці гірського хребта, та інколи гобліни вилазили з печер розташованих нижче вулкану. У ночі ні одні ні другі не ступали в долину, мертві правили в ній. Розгнівані смертю якої вони не заслужили, вони пробуджувались і займались тими самими справами що й за життя, але не допусти побачити їм живого і в них просипалась звірина лють. В містах буття давно вже забули про долину і відгородили себе думкою що такого більше ніколи не повториться. Всі знали що ні одна жива істота не повернеться з долини. Але на всяк  випадок зразу після смерті дракона з іншого боку гаморданських гір а саме в західній рівнині було створено так зване «Західне протистояння». Це було невеличке військове поселення яке патрулювало території нижче гір щоб по змозі попередити про небезпеку. Інколи вони допомагали дворфам які трудились у Абіссальських копальнях і кували найкращу зброю у всьому світі буття. Життя у мирних створінь продовжувалось а про пустищі попелу ніхто не згадував.

Загін орків клану кори затримався на полюванні в горах і швидко повертався до табору. Близько десяти орків швидко бігли знаючи що сонце заходить і наступає морок. Горак лідер загону, це був загін мисливців вони були у легкому одязі без будь яких лат, а із зброї мали лише луки та кинджали, зупинив загін біля кислотних озер.

• Стояти – скомандував лідер на оркській мові – я щось побачив.
• Що там? Що? – почали запитувати інші орки в нерозумінні чому вони змушені зупинитись у таку пору та ще й біля кислотних озер.
• Там щось є – сказав Горак – щось за тим каменем. Лафіт, Удир швидко перевірте що там, може це гірська коза загубилась.

Двоє орків дістали кинджали і тихенько почали обходити каменюку з двох сторін. Вони підійшли до самого каменю, швидко вискочили з обох боків і нічого там не побачили.

• Тут нікого немає – крикнув один з орків, як в цюж саму мить неймовірна сила піднесла його і його напарника в повітря.
• Що коїться? – почали кричати інші орки дивлячись як двоє їхніх одноплемінників безпомічно висять в повітрі.

Горак і сам нічого нерозумів, він був впевнений що це магія, але що робити магу у такій місцевості. Тіла висячих у повітрі орків почала сплющувати невідома сила і в один момент їх розірвало а шматки мяса посипались на землю. Весь загін був переляканий до смерті. Орки ніколи не бачили такої магії. Їхні шамани не були на таке спроможні.

• До зброї – скомандував Горак – всі в ряд.

Орки вистроїлись в ряд і тримали луки напоготові. Мертва тиша охопила долину, по каменюці повільно стікали краплі свіжої крові. В один момент стало так тихо, що орки чули дихання один одного. Раптом камінь почав трястись із величезною швидкістю полетів в лінію орків, які навіть не встигли на це зреагувати. Двох вбило насмерть каменюкою, розтовкши по сірій землі. І в цей момент решта побачила його. Чорний образ істоти з ногами і руками весь оточений чорним димом. На місці очей було дві вузькі білі риски, така сама риска була і на місці роту,тільки ця риска зловіще посміхалась.

• В атаку!!! – закричав Горак, і орки спустили тятиву. Стріли полетіли в істоту, але пролетіли крізь неї.
• Тікайте  - скомандував Горак, а сам побіг на істоту з мечем в руках, він єдиний мав меча так як був лідером загону.

П’ятеро орків побігли в різні боки, але це їх не спасло. Істота піднялась в повітря на два метри почала вимальовувати своїми ніби руками якісь символи і в неї зявились вогняні кулі. Вона голосно закричала і почала кидати кулями по орках, чотирьох прикінчила зразу, а п’ятому майже вдалось сховатись за камінь як він відчув неймовірну біль і згорів заживо. Бачучи цю картину Горак в повному ступорі, розумів що це його смерть, нічого він цій істоті не зробить. Він просто зупинився і закричав:

• Давай прикінчи мене, ти мерзенна тварюко. Давай не тягни!!! – Істоту розсмішила ця сценка розіграна орком, і вона спустилась прямо перед ним.
• Я відчуваю твоє серце орк – сказала істота на чистому оркському.
• Х-хто ти? – перелякано запитав орк.
• Я! – взревіла істота – я ніхто – і голосно почала сміятись найгидкішим сміхом який тільки міг чути Горак.

Істота підняла орка в повітря, сама піднялась з ним. І будучи на одному рівні вона зробила жест руками і влетіла прямо в тіло орка. Орк повільно левітував на землю. Але це вже був не орк це була істота.

Їй потрібно було це тіло, тому що вона потратила всі сили на те щоб повбивати орків і їй був потрібен резервуар щоб відновити магічну силу. Резервуаром було тіло а топливом яка не яка а оркська душа. Ця істота була демоном, який роками спочивав у тих озерах можливо тисячами років, але щось його розбудило і він чітко знав що йому робити далі. Проникнувши в тіло орка демон прочитав усі його думки та спогади і він знав куди йому іти. Тіло орка повільно йшло долиною час від часу шпортаючись інколи навіть падаючи. Демонові тяжко було призвичаїтись до тіла після стількох років сну. Пройшло декілька годин і демон вже повністю контролював тіло, тепер він був не гіршим воїном чим Горак, можливо навіть кращим. Непогане тіло – подумав демон і пішов далі. Він знав що за декілька годин побачить вогні перших таборів а там і свій, тобто табір клану кори.