Кохання, яке не має адреси

У всіх світах є місця, де любов дозволена. Вулиці, доми, міста, імена, які можна вимовляти вголос. І є інша любов — та, що не має адреси. Вона не прив’язана до координат, не залишає слідів на мапах і не визнає кордонів. Вона трапляється там, де не повинна була виникнути, і з тими, з ким не мала права існувати.

Таке кохання зазвичай починається тихо. Не з пророцтв і не з блискавок у небі. Часто — з погляду, що затримався довше, ніж потрібно. З паузи між словами. З відчуття, ніби ти впізнав когось, кого ніколи не зустрічав. У різних світах це називають по-різному, але суть одна — щось усередині раптом стає на своє місце.

Любов між світами рідко буває щасливою у звичному сенсі. Не тому що світи жорстокі, а тому що вони ревниві. Кожен світ хоче володіти тими, хто в ньому народився. Він формує тіло, пам’ять, мову, спосіб думати. І коли хтось закохується в того, хто належить іншій реальності, світ сприймає це як зраду.

Є історії про мага з міста, де час тече колами, і жінку зі світу прямої лінії. Для нього кожна зустріч з нею була повторенням і водночас прощанням. Він пам’ятав її завжди. Вона — щоразу наново. Для неї він був дивним знайомцем, який знає надто багато. Для нього вона була всім, що ще мало сенс.

Є легенди про істоту зі Світла і людину з Тіні. Вони не могли торкатися одне одного — світло обпалювало, тінь поглинала. Вони сиділи поруч, розділені тонкою межею, і говорили годинами. Кажуть, що саме з їхніх розмов народилися перші мости між світами. Не з каменю. З довіри.

Таке кохання завжди тимчасове. Навіть якщо триває роками. Бо рано чи пізно хтось має піти. Переходи закриваються. Закляття слабшають. Тіла більше не витримують чужої реальності. І настає момент вибору, який насправді не є вибором. Залишитися — означає зникнути. Повернутися — означає жити далі з відсутністю всередині.

Ті, хто пережив любов без адреси, змінюються. Вони починають дивитися на свій світ інакше. Їм стає тісно в правилах, які раніше здавалися природними. Вони знають, що десь існує інша версія реальності — не краща і не гірша, просто інша. І в ній хтось пам’ятає їх так само гостро.

Академії намагаються вивчати це явище. Вони записують історії, шукають закономірності, вводять терміни. Але кохання між світами не піддається систематизації. Воно не повторюється однаково. Воно не слухається законів. Його неможливо викликати навмисно і неможливо повністю заборонити.

Дехто вважає, що така любов — це помилка тканини реальності. Інші — що це доказ того, що жоден світ не є замкненим. Що навіть найбільш самодостатні системи мають тріщини, крізь які проходить щось живе і справжнє.

Іноді любов без адреси не закінчується розлукою. Іноді вона перетворюється на легенду, яка починає жити власним життям. Люди відчувають її відлуння, навіть не знаючи імен тих, з кого все почалося. Вони просто знають, що межі — не остаточні. Що існує щось, здатне пройти крізь будь-який світ і залишитися собою.

Кохання, яке не має адреси, нічого не обіцяє. Воно не гарантує майбутнього. Але воно дає досвід, який неможливо стерти. І той, хто одного разу відчув його, уже ніколи не повірить, що світів рівно стільки, скільки дозволено.