Те, чим є простір насправді

Карти світів не схожі на звичайні мапи. Їх не малюють фарбами і не вирізають з пергаменту. Їх складають з відчуттів, спогадів, напрямків і рішень. Кожна така карта — це не зображення простору, а спосіб його пережити. Той самий шлях для двох різних істот може виглядати зовсім інакше, і тому жодна карта ніколи не буває остаточною.

Світи не лежать поряд. Вони не розділені відстанню в звичному сенсі. Між ними немає кілометрів, порожнечі чи зоряного пилу. Вони перетинаються станами. Наміром. Рівнем усвідомлення. Деякі накладаються один на одного, як напівпрозорі шари, і ти можеш прожити все життя, навіть не підозрюючи, що крокуєш по межі іншої реальності.

Переходи відбуваються не через двері, хоча їх так і називають. Двері — це лише зручна метафора для розуму. Насправді ти не входиш кудись. Ти перестаєш бути тут. Простір не розкривається — він змінює свою згоду на твою присутність. І якщо він не згоден, жодна сила не змусить його прийняти тебе.

Є стабільні перетини — місця, де світи торкаються постійно. Старі мости, покинуті сходи, глибокі колодязі, бібліотеки з неправильними книгами. Є випадкові — які з’являються на мить і зникають назавжди. А є живі перетини — істоти або явища, через які можна пройти, якщо вони цього дозволять.

Ті, хто подорожує між світами, не рухаються простором. Вони рухаються станами буття. Вміння Переходу — це не магія в чистому вигляді і не фізичний процес. Це здатність змінити точку опори свідомості. Перестати триматися за одну реальність і дозволити іншій зібрати тебе заново.

Саме тому простір у множинних світах — не порожнеча між речами. Простір — це відносини. Міра близькості між подіями. Напруження між можливостями. Там, де напруження зростає, світи зближуються. Там, де воно розривається, з’являються тріщини.

Інколи ці тріщини виглядають як катастрофи. Інколи — як диво.

Карти фіксують не шляхи, а ймовірності. Вони не кажуть «йди сюди». Вони кажуть «якщо ти станеш таким — опинишся тут». Саме тому Академії вчать не лише читати карти, а й читати себе. Бо мандрівник, який не розуміє власного стану, може відкрити не той світ — і не в той бік.

Деякі карти навмисно знищують. Не тому що вони небезпечні самі по собі, а тому що знання про певні перетини змінює того, хто ним володіє. Є світи, шлях до яких не можна знати — і залишитися собою. Їхні координати стирають, їхні назви викреслюють, їхні згадки маскують під легенди.

Бо не всі двері варто відчиняти.

І не кожен простір хоче, щоб його хтось пройшов.