Пам'ять, що старша за час

Є пам'ять, яка не належить нікому конкретно. Вона розлита в самій тканині реальності, ввібрана в камені та воду, записана в структурі простору. Цю пам'ять називають Первісною, і вона пам'ятає все — навіть те, що було до появи першої істоти, здатної пам'ятати. Вона старша за богів, старша за світи, старша за сам час, який ми знаємо.

Маги Академії навчилися торкатися цієї пам'яті — обережно, краєм свідомості, боячись потонути в нескінченному океані спогадів. Вони бачать проблиски: народження зірок, перші думки перших богів, миті, коли нічого ще не було і все вже було можливим. Ці видіння залишають глибокий слід — деякі маги не можуть відрізнити власні спогади від Первісних ще довгі роки після дотику.

Божественна Академія зберігає артефакт, який називають Каменем Пам'яті. Це уламок реальності з перших миттєвостей існування, замкнений у кристал, здатний витримати його силу. Той, хто доторкнеться до Каменя, бачить все — буквально все, що будь-коли траплялося, трапляється зараз або може трапитися. Більшість розумів не витримують такого обсягу інформації.

Але Первісна пам'ять — це не просто сховище фактів. Вона жива, в якомусь сенсі. Вона реагує на тих, хто до неї торкається, показує їм те, що вони хочуть побачити — або те, що їм потрібно побачити, навіть якщо вони цього не хочуть. Іноді вона надсилає сни людям, які ніколи не шукали контакту з нею. Чому — невідомо. Можливо, в неї є свої причини.

Існує теорія, що Первісна пам'ять — це свідомість самої реальності. Що весь світ — це не просто простір і час, а жива істота, яка пам'ятає себе, свою історію, свої можливості. Якщо це правда, то ми всі — частина одного величезного спогаду, думки в розумі, занадто великому, щоб ми могли його усвідомити.

Військова Академія використовує Первісну пам'ять для тактичної переваги. Їхні найкращі стратеги вчаться бачити минулі битви — не читати про них, а буквально бачити, ніби вони там були присутні. Вони вивчають помилки полеглих полководців, повторюють успіхи великих воїнів, черпають мудрість із досвіду мільйонів битв. Це дає їм перевагу, якої немає в нікого іншого.

Але в Первісної пам'яті є темний бік. Вона пам'ятає не тільки перемоги, а й поразки. Не тільки радість, а й біль. Усі страждання, всі смерті, всі жахи, що будь-коли траплялися — усе це записано в ній з тією ж ясністю, що й найпрекрасніші моменти. Ті, хто занурюється занадто глибоко, ризикують потонути в океані чужого горя.

Легенда каже, що в центрі Первісної пам'яті є точка абсолютного спокою. Місце, де всі спогади зливаються в одне, де минуле, теперішнє і майбутнє невирізнювані. Ті, хто досягає цієї точки, здобувають розуміння, недоступне звичайним істотам. Але вони також втрачають здатність повертатися — стають частиною пам'яті, розчиняються в ній назавжди.

Деякі філософи стверджують, що смерть — це не кінець, а повернення в Первісну пам'ять. Що кожна істота, вмираючи, додає свій досвід до загального сховища, стає частиною вічного знання. Якщо це правда, то ніхто насправді не зникає. Ми всі будемо пам'ятатися — вічно, всіма, хто прийде після нас.

А поки ми живемо, Первісна пам'ять продовжує записувати. Кожен наш крок, кожну думку, кожне рішення. Ми не можемо сховатися від неї, не можемо стерти те, що вже записано. Але, можливо, в цьому і є своєрідна втіха: наші життя мають значення. Вони не зникнуть, не будуть забуті. Вони стануть частиною пам'яті, що старша за час — і існуватимуть, поки існує сама реальність.