Ті, хто вміють говорити зі світом

Світ розмовляє постійно. Шелест листя, плескіт хвиль, гул вітру — все це слова мовою, яку більшість розучилася розуміти. Але є ті, хто пам'ятає. Ті, хто чує. Ті, хто здатен не лише слухати світ, але й відповідати йому. Їх називають Промовцями, і вони — одні з найрідкісніших істот у всіх реальностях.

Дар розмови зі світом не можна набути — з ним народжуються. Це не магія у звичному розумінні, не божественна сила, не результат тренувань. Це особливий тип свідомості, налаштований на частоту, на якій вібрує сама реальність. Промовці відчувають пульс світу як власне серцебиття. Вони знають, коли світ радіє і коли страждає, коли він спокійний і коли стривожений.

Перші слова світу зазвичай незрозумілі. Це не людська мова — це щось давніше, глибше. Образи, відчуття, емоції, які неможливо виразити словами. Промовці вчаться перекладати ці послання на мову, зрозумілу іншим. Але переклад завжди неточний — занадто багато втрачається, коли безмежне намагаєшся вмістити в кінцеві слова.

Світ говорить про багато що. Про те, що було — пам'ять землі зберігає події тисячолітньої давнини. Про те, що є — кожна істота, кожна рослина, кожен камінь посилає свій сигнал. Про те, що буде — реальність знає свої тенденції, свої напрямки, свої можливі долі. Промовці чують усе це — і вчаться обирати, на що звертати увагу, а що відпускати.

Академії ставляться до Промовців з особливою повагою та обережністю. Це не люди, яких можна контролювати чи спрямовувати. Їхній дар пов'язує їх із чимось більшим, ніж будь-яка організація. Вони можуть жити в Академії, можуть навчати там або навчатися — але їхня справжня лояльність завжди належить світу, а не людям, які на ньому живуть.

Промовці часто стають посередниками. Коли виникає конфлікт між різними силами, вони можуть почути точку зору самої реальності. Іноді світ хоче, щоб конфлікт вирішився мирно. Іноді — щоб одна сторона перемогла. Іноді — щоб обидві сторони зникли. Промовці передають ці бажання — але не завжди їм слідують. Зрештою, вони теж люди, зі своїми переконаннями та прив'язаностями.

Є місця, де світ говорить голосніше. Давні ліси, не торкнуті сокирою. Гірські вершини, що торкаються небес. Глибини океанів, де тиск перетворює воду на щось інше. Промовці прагнуть до цих місць — там вони чують ясніше, розуміють глибше, відчувають повніше. Дехто залишається там назавжди, стаючи частиною місця, яке люблять.

Але є й місця, де світ мовчить. Порожнечі, що залишилися після великих катастроф. Території, осквернені забороненою магією. Точки, де реальність настільки стоншилася, що вже не здатна говорити. Промовці уникають цих місць — тиша для них болісна, як для звичайної людини болісна втрата зору чи слуху.

Промовці рідко живуть довго серед звичайних людей. Не тому що вмирають раніше — просто їм складно залишатися там, де ніхто не розуміє, що вони чують. Вони йдуть — у ліси, в гори, в місця, де голос світу звучить чисто і ясно. Іноді вони повертаються — з посланнями, попередженнями, порадами. Іноді — не повертаються взагалі.

Якщо ти колись зустрінеш Промовця — слухай уважно. Вони не витрачають слів даремно. Кожна їхня фраза несе вагу — вагу світу, що говорить їхніми устами. Вони можуть сказати те, що ти не хочеш чути. Вони можуть відкрити правду, яку ти волів би не знати. Але вони ніколи не брешуть — бо світ не бреше, а вони — лише його голос.