Перша тріщина у звичній реальності

Ніхто не помічає першу тріщину. Вона занадто мала, занадто незначна — подряпина на поверхні того, що ми вважаємо непохитним. Може, це дивний сон, який здається занадто реальним. Може, це дежавю, яке триває занадто довго. Може, це тінь, яка рухається не зовсім так, як повинна. Перша тріщина завжди маскується під випадковість, під збіг, під гру уяви.

Але тріщина росте. Повільно, непомітно, але невблаганно. Те, що здавалося дивним сном, починає повторюватися щоночі. Те, що здавалося дежавю, перетворюється на чіткий спогад про подію, якої не було. Те, що здавалося грою світла, стає чимось, що бачать й інші. І одного разу — зазвичай у найнесподіваніший момент — тріщина стає достатньо великою, щоб її не можна було ігнорувати.

Для кожного цей момент різний. Хтось бачить істоту, якої не повинно існувати. Хтось чує голос, що говорить мовою, якої ніхто ніколи не вивчав. Хтось торкається предмета і відчуває, як крізь пальці тече чужа реальність. Це мить, коли світ перестає бути простим, коли приходить розуміння: все, що ти знав — лише поверхня, під якою ховається безодня.

Академії знають про перші тріщини. Вони стежать за ними, відзначають місця, де реальність стоншується, де межі між світами стають проникними. Деякі тріщини закриваються самі по собі — це просто тимчасові флуктуації, брижі на поверхні світобудови. Інші потребують втручання — спеціальних заклинань, ритуалів, іноді жертв. А деякі не можна закрити — можна лише контролювати, не даючи їм рости.

Ті, хто бачить першу тріщину, часто стають тими, хто потрапляє до Академій. Це не випадковість. Здатність бачити розриви в реальності — ознака магічного потенціалу, або бойової інтуїції, або божественної іскри. Тріщина — це запрошення, тест, перший крок на шляху, про який ти не просив. Не всі приймають це запрошення. Не всі виживають, прийнявши його.

Є місця, де тріщини з'являються частіше. Давні руїни, перехрестя доріг, межі між лісом і полем, береги річок, де прісна вода зустрічається з солоною. Ці місця мають особливу енергію — вони наче притягують увагу всесвіту, стають точками, де різні реальності стикаються найближче. Мудрі уникають цих місць. Допитливі — шукають їх.

Перша тріщина змінює людину назавжди. Навіть якщо вона закривається, навіть якщо все повертається до норми — пам'ять залишається. Знання про те, що світ більший, ніж здається. Розуміння того, що за звичним ховається незвичне. Це знання може бути благословенням — воно відкриває двері до дивовиж. Або прокляттям — воно ніколи не дозволить почуватися в безпеці.

Дехто присвячує життя вивченню тріщин. Вони складають карти вразливих місць реальності, розробляють методи передбачення розривів, створюють інструменти для їх закриття. Це небезпечна робота — кожна тріщина може стати останньою. Але це важлива робота — без неї світи давно б поглинули одне одного, перетворившись на хаос без форми і сенсу.

Легенда каже, що перша тріщина в усій світобудові з'явилася в момент створення — коли з нічого виникло щось. Цей первородний розрив досі існує десь у глибинах реальності, і всі інші тріщини — його відлуння, його відображення, його діти. Закрити первородну тріщину означало б закрити всі інші — але також означало б знищити саму можливість існування чогось.

Тож коли побачиш щось дивне — не поспішай відмахуватися. Це може бути перша тріщина, яка обрала саме тебе. Це може бути початок шляху, про який ти й не мріяв. Або це може бути просто гра світла — але тепер ти знаєш, що навіть гра світла може бути чимось більшим.