Боги, які працюють більше за всіх

Люди часто уявляють богів істотами ледачими — що сидять на хмарах, спостерігають за світом із відстороненою нудьгою, зрідка втручаються у справи смертних заради розваги. Ніщо не може бути далі від істини. Боги працюють без зупинки, без відпочинку, без права на помилку. Вони — механізм, який підтримує реальність у робочому стані.

Кожного ранку — в тих світах, де є ранок — боги перевіряють закони фізики. Не тому що закони можуть змінитися самі по собі, а тому що знаходяться ті, хто намагається їх змінити. Маги, що експериментують із забороненими заклинаннями. Ковалі, що створюють артефакти неможливої сили. Істоти з-за межі, що просочуються в реальність і несуть із собою власні правила. Усе це потрібно відстежувати, коригувати, виправляти.

Божественна Академія — це не школа для богів. Це місце, де майбутні боги вчаться керувати своїми силами. Бо влада над реальністю — це не дар, який можна просто отримати і використовувати. Це тягар, який треба нести з обережністю. Кожне рішення бога має наслідки, що поширюються на мільйони життів, на тисячі поколінь, на сотні світів.

Є боги, що відповідають за час. Вони стежать за тим, щоб минуле залишалося минулим, теперішнє текло з правильною швидкістю, а майбутнє залишалося невизначеним. Це складніше, ніж здається. Мандрівники в часі постійно намагаються змінити історію. Провидці заглядають занадто далеко вперед. Вмираючі світи намагаються сповільнити свій кінець. І богам доводиться все це координувати.

Є боги, що відповідають за простір. Вони підтримують межі між світами, стежать за тим, щоб виміри не стикалися, не зливалися, не поглинали одне одного. Кожен перехід між реальностями має бути санкціонований — або принаймні помічений. Нелегальні портали закриваються. Порожнинні розломи запечатуються. Випадкові діри в тканині світобудови латаються, поки не стали катастрофами.

Є боги, що відповідають за життя і смерть. Вони ведуть облік кожної душі — коли вона народилася, як вона жила, коли вона померла, куди вона пішла після. Це нескінченна бухгалтерія, в якій кожна помилка має наслідки. Душа, записана двічі, створює парадокс. Душа, не записана взагалі, стає привидом. Душа, що потрапила не туди — джерело хаосу, який доводиться усувати.

Молоді боги часто не розуміють, у що вплутуються. Вони мріють про владу, про вшанування, про вічність — і отримують нескінченну відповідальність, постійний тиск і неможливість відпочити. Дехто не витримує. Вони відмовляються від божественності, стають смертними, проживають коротке життя і вмирають — щасливі, що більше не несуть на плечах долі світів.

Але є й ті, хто знаходить у цій роботі сенс. Боги, які люблять свої світи так, як батьки люблять дітей. Вони радіють кожному світанку, який охороняють. Вони пишаються кожною істотою, якій допомогли знайти свій шлях. Вони сумують за кожною втратою — і продовжують працювати, бо знають: без них усе впаде.

Кажуть, що перший бог — той, який створив усіх інших — все ще працює десь у глибинах світобудови. Він не з'являється, не дає вказівок, не відповідає на молитви. Але його робота продовжується. Він підтримує саму основу існування — той фундамент, на якому стоять усі світи, усі боги, усі закони реальності. Без нього не було б нічого. Навіть нічого.

Тож коли наступного разу захочеш позаздрити богам — згадай про це. Згадай, що вони не відпочивають ніколи. Що кожен їхній подих — це мільйон рішень. Що кожна їхня думка — це доля чийогось світу. І що вони продовжують працювати не тому що хочуть, а тому що більше нікому. Тому що це їхній обов'язок. Тому що це їхній вибір — вибір, зроблений одного разу і назавжди.