Маги, що сперечаються навіть із тінню

Маги — дивний народ. Вони бачать світ інакше, ніж усі інші: не як даність, а як пропозицію, яку можна прийняти, відхилити або змінити на власний розсуд. Ця здатність робить їх могутніми — але вона ж робить їх нестерпними. Бо маг, який навчився сперечатися з реальністю, вже не може зупинитися. Він сперечається з усім: із законами природи, з авторитетами, із самим собою.

В Академії Магії є приказка: «Хочеш пізнати мага — поглянь на його тінь». Бо навіть тінь мага не належить йому повністю. Вона живе своїм життям, відображаючи не тіло господаря, а його справжню сутність. У добрих магів тіні м'які й теплі. У злих — холодні й гострі. А в тих, хто перебуває у вічному внутрішньому конфлікті, тіні постійно сперечаються зі своїми власниками.

Легенда про Мага-Сперечальника відома кожному студенту. Кажуть, був колись маг настільки впертий, що відмовився визнати існування смерті. Коли за ним прийшла Жниця, він почав із нею дискусію. Три дні й три ночі вони сперечалися про природу кінцевості, про сенс існування, про право живих залишатися живими. Врешті-решт Жниця здалася — не тому що він мав рацію, а тому що втомилася. Відтоді він блукає між світами, все ще сперечаючись.

Але не всі суперечки магів такі грандіозні. Частіше вони сперечаються про дрібниці: про правильну вимову заклинань, про класифікацію магічних істот, про те, який чай краще пити під час медитації. Ці суперечки можуть тривати десятиліттями, переходячи від вчителя до учня, обростаючи аргументами та контраргументами, поки початкове питання не губиться в лабіринті логічних побудов.

Тінь мага — його найчесніший співрозмовник. Вона не лестить і не обманює. Коли маг вимовляє заклинання, його тінь показує справжній намір. Коли маг усміхається, його тінь може хмуритися. Деякі маги вчаться читати чужі тіні як відкриті книги. Інші — ховати свої тіні від сторонніх очей. І ті, й інші знають: тінь ніколи не бреше, навіть якщо її господар — майстер обману.

Суперечки між магами рідко закінчуються перемогою однієї сторони. Частіше вони закінчуються компромісом або — що трапляється напрочуд часто — дружбою. Бо справжній маг поважає гідного опонента. Той, хто може вистояти в суперечці, довести свою точку зору, захистити свою позицію — заслуговує на повагу, навіть якщо він неправий. Особливо якщо він неправий цікаво.

Академія Магії проводить щорічні Дебати — турнір, де маги змагаються в мистецтві аргументації. Переможець отримує не приз, а право поставити одне питання — будь-яке питання — архівам Академії. Кажуть, деякі питання були настільки хороші, що архіви відповідали самі, без допомоги бібліотекарів. А деякі були настільки погані, що архіви мовчали, ображені дурістю того, хто питав.

Є маги, які сперечаються зі світом буквально. Вони оспорюють закони фізики і часом перемагають — змушуючи предмети падати вгору, час текти навспак, вогонь замерзати. Такі маги рідкісні й небезпечні. Реальність не любить, коли з нею сперечаються, і знаходить способи помститися. Багато хто з цих бунтарів зник — розчинився в парадоксах, які самі створили.

Але найскладніша суперечка — із самим собою. Маг, який опанував свій розум, навчився примиряти суперечності всередині себе, досягає особливого стану — Єдності Тіні. Його тінь перестає сперечатися з ним і починає допомагати. Вона стає союзником, радником, іноді — другом. Небагато хто досягає цього стану, але ті, хто досяг, стають найвеличнішими магами свого покоління.

І все ж суперечки тривають. У бібліотеках Академії, у тавернах на перехрестях світів, у тихих садах, де старі маги коротають вічність. Вони сперечаються про природу магії, про сенс сили, про межі можливого. І поки вони сперечаються — світ залишається живим. Бо світ, де ніхто не ставить питань, — це мертвий світ. А маги — ті, хто ніколи не перестане питати «чому».