Ті, у кого дому немає

Є ті, хто подорожує між світами за вибором — шукачі пригод, дослідники, торговці. А є ті, для кого мандри — не вибір, а доля. Бездомні Мандрівники, позбавлені місця, яке можуть назвати своїм. Їхні світи були знищені, їхні реальності схлопнулися, їхні домівки розчинилися в небутті. Вони вижили — але виживання стало їхнім вічним прокляттям.

Коли світ помирає, більшість його мешканців помирає разом із ним. Але дехто — ті, хто має дар Переходу або просто опиняється достатньо близько до межі між реальностями — встигає піти. Вони вискакують в останню мить, як із палаючого будинку, забираючи з собою лише те, що було при них. Іноді — нічого, крім пам'яті про те, що втрачено назавжди.

Бездомні Мандрівники впізнають одне одного без слів. Є щось у їхніх очах — порожнеча, яку неможливо заповнити, туга за місцем, якого більше не існує. Вони можуть знаходити тимчасовий притулок в інших світах, можуть навіть прожити там роки — але ніколи не почуваються вдома. Бо дім — це не просто місце. Це почуття належності. А їхня належність була стерта разом з їхньою реальністю.

Деякі Мандрівники присвячують життя пошуку способу відновити свої світи. Вони вивчають магію творіння, шукають богів, здатних відродити зруйноване, досліджують найтемніші куточки реальності в пошуках відповідей. Більшість не знаходить нічого. Але легенди говорять про тих, хто досяг успіху — хто зміг відтворити свій світ із пам'яті і волі. Чи правда це — ніхто не знає.

Інші Мандрівники приймають свою долю і стають кимось новим. Вони роблять мандри своїм домом. Вчаться знаходити красу в кожному світі, який відвідують. Цінувати кожну зустріч, кожну мить, бо знають — усе може зникнути в будь-який момент. Вони стають мудрецями, радниками, охоронцями знань, які переносять зі світу в світ.

Є общини Бездомних — місця в нейтральних точках між реальностями, де Мандрівники збираються разом. Там вони діляться історіями про втрачені світи, пам'ятають тих, кого більше немає, підтримують одне одного в нескінченних блуканнях. Ці общини — не дім у повному сенсі слова, але найближче до дому, що може бути в тих, хто втратив усе.

Найстрашніше для Бездомного — забути свій світ. Пам'ять про дім — це все, що в них залишилося. Коли останній той, хто вижив, забуває — світ перестає існувати навіть у пам'яті. Він стає по-справжньому мертвим. Тому Мандрівники створюють записи, малюють карти неіснуючих місць, розповідають історії знову і знову — щоб пам'ять жила, навіть коли їх самих не стане.

Деякі Мандрівники знаходять нові світи, які приймають їх як своїх. Світи, де вони здобувають нову сім'ю, нову мету, нове почуття належності. Це не замінює втрачене — ніщо не може замінити — але це дозволяє жити далі. Будувати нове, не забуваючи старе. Бути вдячним за те, що є, продовжуючи оплакувати те, чого немає.

Мудреці кажуть, що Бездомні Мандрівники — нагадування всім іншим про крихкість реальності. Про те, що світи не вічні. Що все, що ми любимо, може зникнути — не колись у далекому майбутньому, а прямо зараз, без попередження. Мандрівники вчать нас цінувати те, що маємо. Бо вони знають ціну втрати — заплатили її повністю.

І все ж серед Бездомних є надія. Надія на те, що всесвіт безмежний, і десь у його безкраїх просторах знайдеться місце для кожного. Надія на те, що мандри колись закінчаться — не смертю, а здобуттям нового дому. Надія на те, що втрачене може бути знайдено — в іншій формі, в іншому місці, але так само справжнє. Ця надія — те, що тримає їх на плаву. Те, що робить їх мандрівниками, а не жертвами.