Світи, які краще залишити закритими

Не всі двері варто відчиняти. Є світи, які існують за межею того, що людський розум здатен сприйняти — і залишитися цілим. Їх називають Закритими, але це неточна назва. Правильніше було б назвати їх Забороненими. Не тому що хтось заборонив туди входити — а тому що сама природа цих місць ворожа всьому живому.

Світ Вічної Ночі — не просто місце без сонця. Там темрява має свідомість. Вона полює на світло, пожирає його, жадає його. Кожне джерело світла, принесене туди, гасне за лічені хвилини — і не просто гасне, а зникає, наче ніколи не існувало. Мандрівники, що побували там, описують відчуття, ніби темрява шепоче їм прямо в розум. Що вона каже — ніхто не бажає повторювати.

Світ Зворотного Часу — місце, де наслідки передують причинам. Там ти помираєш раніше, ніж народжуєшся. Зустрічаєш людину раніше, ніж дізнаєшся її ім'я. Забуваєш раніше, ніж запам'ятовуєш. Людський розум не створений для такого сприйняття. Ті небагато, хто повернувся звідти, втратили здатність сприймати час нормально. Вони живуть у постійному дежавю, не розрізняючи минуле і майбутнє.

Світ Голодної Порожнечі — безкінечний простір, де немає нічого. Ні повітря, ні світла, ні звуку. Але це не звичайний вакуум. Це активне ніщо, яке пожирає все, що в нього потрапляє. Не руйнує — саме пожирає, засвоює, робить частиною себе. Мандрівник, що опинився там, починає розчинятися — спочатку одяг, потім шкіра, потім думки. Повернутися можна лише до того, як порожнеча поглине твій намір повернутися.

Світ Безкінечних Відображень виглядає нешкідливо — безкінечна галерея дзеркал. Але кожне відображення — це окрема сутність, яка хоче зайняти твоє місце. Вони шепочуть, що ти — лише відображення, а справжній ти — там, у дзеркалі. Чим довше перебуваєш, тим переконливіше звучать їхні голоси. Деякі мандрівники божеволіли, намагаючись розбити дзеркала. Інші — добровільно мінялися місцями зі своїми відображеннями.

Світ Зламаних Законів — місце, де фізика працює випадково. Гравітація може змінювати напрямок щосекунди. Світло може стати твердим, а камінь — рідким. Причинно-наслідкові зв'язки розірвані. Там неможливо передбачити, що станеться в наступну мить — бо немає законів, які визначають майбутнє. Вижити там можна лише дивом — і дива там трапляються так само непередбачувано, як катастрофи.

Існують записи про світи, з яких не повернувся ніхто. Про них відомо лише з непрямих свідчень — з розповідей тих, хто бачив вхід, але не наважився увійти. Світ Вічного Крику. Світ Розпадної Плоті. Світ Забутих Імен. Навіть назви звучать як прокляття. І можливо, це саме те, чим вони є — прокляття, що прийняли форму реальності.

Чому ці світи існують? Це питання займає філософів і теологів століттями. Деякі вважають, що це помилки творіння — світи, створені невмілими богами і покинуті, коли стало зрозуміло, що вони несправні. Інші вірять, що це навмисні в'язниці — місця, створені для ув'язнення чогось настільки жахливого, що його не можна було знищити. Треті думають, що це просто частина безмежної різноманітності реальності — і не все різноманіття дружнє до життя.

Академії ведуть списки Закритих Світів. Ці списки — не просто каталоги. Це застереження. Поряд із кожною назвою — історії тих, хто ігнорував застереження. Історії, які закінчуються смертю, божевіллям або чимось гіршим. Кожен, хто отримує здатність до Переходів, зобов'язаний вивчити ці історії — перш ніж отримає право відчиняти двері.

І все ж завжди знаходяться ті, хто вірить, що впорається. Що їхня сила або мудрість переважить небезпеку. Що нагорода — якою б вона не була — варта ризику. Більшість із них не повертається. А ті, хто повертається... іноді краще б не поверталися. Бо деякі світи не просто вбивають. Вони змінюють. І змінена людина — вже не зовсім людина. І не завжди — союзник.