Коли фамільяр обирає тебе

Фамільяри не з'являються за розкладом. Вони приходять тоді, коли вирішують прийти — і це рішення належить лише їм. Ти можеш провести все життя в очікуванні, здійснюючи ритуали і вимовляючи заклики, але якщо жодна істота не визнає тебе гідним — ти так і залишишся сам. У цьому жорстока правда світу: фамільяра не можна заслужити, його можна лише прийняти, коли він сам простягне тобі лапу, крило або щупальце.

Ніхто точно не знає, за якими критеріями фамільяри обирають своїх супутників. Одні кажуть — за чистотою душі, інші — за силою волі, треті впевнені, що це просте співпадіння резонансів, як дві струни, що звучать на одній частоті. Але всі погоджуються в одному: зв'язок між фамільяром і його людиною — це не рабство і не служіння. Це партнерство, засноване на чомусь глибшому, ніж слова можуть висловити.

Мить вибору описують по-різному. Для одних це було як удар блискавки — миттєве, незаперечне знання, що ось вона, істота, з якою ти зв'язаний навіки. Для інших — повільне усвідомлення, розтягнуте на дні або тижні, наче дружба, що переросла в щось більше. Але всі, хто пережив це, кажуть одне: після вибору світ вже ніколи не буде колишнім.

Фамільяри бувають найрізноманітнішими. Є класичні — вовки, сови, коти, істоти, знайомі з дитинства за казками та легендами. Але є й ті, кого неможливо описати словами з нашої мови. Істоти з інших вимірів, що прийняли форму, яку людський розум здатен сприйняти. Духи стихій, що застигли на межі матеріального світу. Тіні, що набули самосвідомості. Фрагменти богів, які давно забули своє ім'я.

Зв'язок з фамільяром — це не телепатія, хоча багато хто так думає. Це глибше. Ти відчуваєш його емоції як фоновий гул, завжди присутній на краю свідомості. Ти знаєш, коли він голодний, коли наляканий, коли радіє. І він відчуває те саме в тобі. Це схоже на те, наче в тебе з'явилося друге серце — що б'ється в іншому тілі, але нерозривно пов'язане з твоїм.

Деякі фамільяри володіють здібностями, які передаються їхній людині. Вогняна саламандра робить свого супутника несприйнятливим до полум'я. Нічний ворон дарує здатність бачити в повній темряві. Морський змій дозволяє дихати під водою. Але це лише побічні ефекти. Головний дар фамільяра — це він сам. Його присутність, його мудрість, його погляд на світ, що відрізняється від людського.

Втрата фамільяра — одна з найстрашніших трагедій, які можуть спіткати мага. Це не просто смерть улюбленця. Це ампутація частини душі. Ті, хто пережив це, описують відчуття порожнечі, яка не заповнюється нічим. Деякі божеволіють. Деякі слідують за своїм фамільяром у небуття. А деякі продовжують жити — але вже ніколи не стають колишніми.

Є легенда про фамільяра, який обрав людину, що вже мала зв'язок з іншою істотою. Таке трапляється вкрай рідко — майже ніколи. Але коли трапляється, результат непередбачуваний. Іноді два фамільяри знаходять спільну мову і стають сім'єю. Іноді вони ворогують, розриваючи свою людину на частини. А іноді — дуже рідко — вони зливаються в щось зовсім нове.

Мудрі наставники кажуть: не шукай фамільяра. Живи своїм життям, розвивайся, пізнавай світ. Якщо тобі судилося знайти супутника — він знайде тебе сам. А якщо не судилося — що ж, багато великих магів прожили повноцінні життя на самоті. Фамільяр — це дар, не необхідність. І як будь-який дар, він набуває цінності лише тоді, коли ти не чекаєш на нього.

І все ж є місця, де зустрічі трапляються частіше. Давні ліси, де дерева пам'ятають перших магів. Гірські вершини, де небо торкається землі. Глибокі печери, де темрява настільки повна, що стає відчутною. Ті, хто шукає фамільяра, часто вирушають у такі місця — не для того, щоб знайти, а для того, щоб бути знайденими. І іноді — лише іноді — їхнє терпіння винагороджується.