Глава 6

Юстиція 

Мене знову паралізувало. Я боялася, що коли обернуся, побачу там свого кривдника, який міг йти за мною. Повільно обернувши голову, я не очікувала, що переді мною стоятиме Філіп.

Філіп стояв і дивився на мене дуже дивним поглядом — за п’ять років ми рідко зустрічалися, і я не хотіла сварок між нами. Я забула, що ми мали зустрітися сьогодні.

Мало не ставши жертвою зґвалтування, я зовсім забула про Філіпа. Його вираз обличчя був водночас наляканим і сердитим.

Він забрав руку від мого плеча. У той момент я була рада, що це Філіп, але радіти особливо не було чому. Я ледве встала на ноги, щоб не залишатися на землі і він заговорив:

— Що з тобою? Ти виглядаєш погано. Тобі зле?

— Зі мною все гаразд, — відповіла я.

— Тоді чому не прийшла на наше місце, де ми мали зустрітися?

— Давай краще поговоримо іншим разом.

— Ми поговоримо зараз, я прийшов, щоб тебе побачити.

— Навіщо тобі це? Ми наче все обговорили.

— Мені сказали, що ти зустрічаєшся з кимось. Це правда?

Мені набридла ця розмова. Я ледь трималася на ногах, одною рукою притримуючи блузку, точніше те що від неї залишилось. Я не хотіла, і просто не могла продовжувати цю безглузду розмову з Філіпом. Тому просто рушила вперед. Але мене грубо схопили за руку і розвернули до себе. Я мало не впала похитнувшись.

— Ти йдеш від нього в такому стані?

— Я не хочу говорити на цю тему, особливо з тобою.

— Чому ти в такому вигляді? — запитав Філіп, дивлячись на мене.

Я стояла і дивилася ніби крізь нього. В голові паморочилося. Нудота знову підступила до горла.

— Ти все ж маєш когось, так? Хто він? Ти маєш бути лише зі мною. Я розлучаюся з дружиною і хочу бути з тобою.

— Але я не хочу бути з тобою. Пройшло п’ять років, і я не хочу починати те, що не має продовження. – ледь вимовляючи слова сказала я.

— Чому так думаєш? Ми ж були разом стільки років. Чому ти не хочеш повернутися до мене? Ти вже когось знайшла? Чому мені не сказала?

Філіп вдарив рукою по дереву, що було позаду мене, так сильно, що з його кулака пішла кров.

— Я нікому тебе не віддам, я не дозволю того, щоб ти була з кимось крім мене!

— Хто ти такий, щоб мені забороняти?

— Я твій колишній хлопець! Я знаю, що ти мене досі кохаєш!

— Ти сам сказав «колишній», тож там і залишайся. І про кохання — його ніколи не було, була лише прив’язаність. – мене накрили емоції і я перейшла на крик, ледь стримуючи нову порцію сліз.

— Ні, це не так. Я кохаю тебе, і тільки тебе. Я не витримаю, якщо ти будеш з кимось іншим. Якщо хочеш зламати йому життя — давай! Я доведу йому, що ти — моя, і тільки моя!

— Я належу лише собі.

— Ні, мені! — вигукнув він. — Ти моя, і все, що з тобою пов’язане, теж моє. Ти була, є і будеш тільки моєю!

Я не хотіла чути цю маячню. Мені вже боліло одного разу — п’ять років тому. І я не дозволю, щоб це повторилося. Ми не можемо бути разом — це довела сама доля.

— Ні, — сказала я твердо. — Я не твоя. Я людина, а не річ, яку можна викинути, коли набридне, і підняти знову, коли стане самотньо.

Він підійшов занадто близько, спробував схопити мене за руку, а коли я відсунулась, він підвищив голос. Його слова стали агресивними, на обличчі з’явилася злість. Я відчула страх, тіло здригнулося, серце билося шалено.

 — Відпусти мене! — крикнула я, намагаючись вирватися. Але це його не зупинило: він знову підійшов близько і заблокував мені шлях, щоб я не могла вирватися.

Він схопив мою руку, я її забрала. Тоді він знову взяв мою руку і міцно стиснув її, підіймаючи вгору й притискаючи до дерева. Другу руку він поклав мені на талію і обійняв.

— Філіпе, не роби цього, в тебе ж є дружина, тож іди до неї, — з благанням у голосі промовила я. Але він не звернув на це уваги і підвів своє обличчя до мого. Його подих відчувався на моїх губах, і в той момент він мене поцілував. Я вкусила його за губу, щоб він відсторонився, але це на нього не подіяло, і він продовжив. Я не відповідала на його поцілунок. Тоді він спинився і прошепотів мені на вухо:

— Ти навіть не уявляєш, наскільки сильно я тебе хочу.

— Але я тебе не хочу, — сказала я і відвернула обличчя в інший бік, стримуючи сльози.

— Навіть якщо ти цього не хочеш, я все одно тебе отримаю.

Після того як ми з Філіпом розійшлися, я ні з ким не зустрічалася, бо не бачила в цьому сенсу. Я перестала вірити в кохання, як і в людей, не хотіла засмучуватися ще більше. Особливо стосунків мені вистачило одних. Але хто мені повірить, що я хочу бути сама? Точно не Філіп. Він стиснув мою руку так сильно, що вона почала боліти.

— Ти можеш цього не робити, і відпустити мене, я тебе благаю.

— Я хочу, щоб ти була моя і тільки моя!

Філіп почав далі до мене приставати. Злість, яку я бачила, і агресія, що від нього йшла, були сильними. Як він може так зі мною вчинити? Я знаю його так давно, але, мабуть, я помилялася в ньому. Я почала плакати і благати цього не робити. Чи то він мене почув, чи просто злякався людей, які проходили повз, і він мене відпустив.

- Я так просто не здамся – вигукнув він, і пішов.

Я просто хотіла жити спокійно. Будувати плани і жити як всі. Але після того що трапилося сьогодні я вже не хотіла жити. Я не очікувала, що доля в один момент може просто повернутися до тебе спиною. Начальник на роботі мало не зґвалтував. Філіп який колись зрадив моє кохання та довіру, тепер заявляє свої права на мене, ніби я якась річ. Я не помітила, як вийшла із парку і дійшла до вулиці.

Я йшла вулицею, не зважаючи на машини, які їхали повз мене, і людей, які кудись поспішали. Очі застилала пелена сліз. Вся ця метушня, що була навколо. Я просто не звертала на неї уваги.  Я хотіла лише одного — щоб моє життя закінчилося цієї ж миті. Нікого і нічого не хотіла бачити.

Усе, що на мене звалилось, стало просто нестерпно важким для дівчини, яка вірила у людську щирість і кохання. У цей момент я нічого не хотіла. На душі було так тяжко, серце розривалося на маленькі шматочки, які вже ніколи не зберуться до купи.