Глава 4

Юстиція 

Моє серце шалено билося , наче ось-ось вискочить із грудей. Я боялася, що коли обернуся, побачу там свого начальника, який міг би підійти до мене. Я не очікувала, що переді мною опиниться Філіп.

Філіп стояв і дивився на мене сердитими очима, які я ледве впізнавала — за п’ять років ми рідко зустрічалися, і я не хотіла сварок між нами. Я забула, що ми мали зустрітися сьогодні. А якщо бути точнішою, я не хотіла, щоб він бачив мене в такому стані. Коли трапилася ситуація з начальником, я зовсім забула про Філіпа. Його вираз обличчя був водночас наляканим і сердитим.

Він забрав руку від мого плеча. У той момент я була рада, що це Філіп, але радіти особливо не було чому. Я ледве встала на ноги, щоб не залишатися на землі і він заговорив:

— Що з тобою? Ти виглядаєш погано. Тобі зле?

— Зі мною все гаразд, — відповіла я.

— Тоді чому не прийшла на наше місце, де ми мали зустрітися?

— Я була зайнята, не могла прийти. Давай краще поговоримо іншим разом.

— Ми поговоримо зараз, я прийшов, щоб тебе побачити.

— Навіщо тобі це? Ми наче все обговорили.

— Мені сказали, що ти зустрічаєшся з кимось. Це правда?

— Тобі яка різниця?

— Ти йдеш від нього в такому стані?

— Я не хочу говорити на цю тему, особливо з тобою.

Сказавши це, я намагалася піти додому, але ноги мене не тримали, і я, втративши рівновагу, впала на Філіпа. Він обхопив мене руками. Я хотіла підвестися, але він мене тримав.

— Ти можеш мене відпустити? Дякую, що спіймав. — я намагалася поправити сукню та закрити її блузкою, але не вийшло — там не було ґудзиків.

— Чому ти в такому вигляді? — запитав Філіп, дивлячись на мене.

— Не важливо, давай відмінимо нашу зустріч і підемо додому... — я не встигла закінчити, як він знов заговорив:

— Ти все ж маєш когось, так? Хто він? Ти маєш бути лише зі мною. Я розлучаюся з дружиною і хочу бути з тобою.

— Але я не хочу бути з тобою. Пройшло п’ять років, і я не хочу починати те, що не має продовження.

— Чому так думаєш? Ми ж були разом стільки років. Чому ти не хочеш повернутися до мене? Ти вже когось знайшла? Чому мені не сказала?

— Коли у мене хтось з’явиться, я тобі скажу, але це точно не ти.

Філіп вдарив рукою по дереву, що було позаду мене, так сильно, що з його кулака пішла кров.

— Я нікому тебе не віддам, я не дозволю того, щоб ти була з кимось крім мене!

— Хто ти такий, щоб мені забороняти?

— Я твій колишній хлопець! Я знаю, що ти мене досі кохаєш!

— Ти сам сказав «колишній», тож там і залишайся. І про кохання — його ніколи не було, була лише прив’язаність.

— Ні, це не так. Я кохаю тебе, і тільки тебе. Я не витримаю, якщо ти будеш з кимось іншим. Якщо хочеш зламати йому життя — давай! Я доведу йому, що ти — моя, і тільки моя!

— Я належу лише собі.

— Ні, мені! — вигукнув він. — Ти моя, і все, що з тобою пов’язане, теж моє. Ти була, є і будеш тільки моєю!

Можливо, колись раніше ці слова змусили б мене посміхнутись, але не тепер. Я не хотіла їх чути. Мені вже боліло одного разу — п’ять років тому. І я не дозволю, щоб це повторилося. Ми не можемо бути разом — це довела сама доля.

— Ні, — сказала я спокійно, але твердо. — Я не твоя. Я людина, а не річ, яку можна викинути, коли набридне, і підняти знову, коли стане самотньо.

Він підійшов занадто близько, спробував схопити мене за руку, а коли я відсунулась, він підвищив голос. Його слова стали агресивними, на обличчі з’явилася злість. Я відчула страх, тіло здригнулося, серце билося шалено.

 — Відпусти мене! — крикнула я, намагаючись вирватися. Але це його не зупинило: він знову підійшов близько і заблокував мені шлях, щоб я не могла вирватися.

Він схопив мою руку, я її забрала. Тоді він знову взяв мою руку і міцно стиснув її, підіймаючи вгору й притискаючи до дерева. Другу руку він поклав мені на талію і обійняв.

— Філіпе, не роби цього, в тебе ж є дружина, тож іди до неї, — сказала я вже спокійнішим голосом, щоб він заспокоївся. Але він не звернув на це уваги і підвів своє обличчя до мого. Його подих відчувався на моїх губах, і в той момент він мене поцілував. Я вкусила його за губу, щоб він відсторонився, але це на нього не подіяло, і він продовжив. Я не відповідала на його поцілунок. Тоді він спинився і прошепотів мені на вухо:

— Ти навіть не уявляєш, наскільки сильно я тебе хочу.

— Але я тебе не хочу, — сказала я і відвернула обличчя в інший бік, стримуючи сльози.

— Навіть якщо ти цього не хочеш, я все одно тебе отримаю. Ти ж можеш робити це з іншими, чим я відрізняюсь від них?

— Від кого, Філіпе? Я нікого не маю, з чого ти це взяв?

— Мені сказали, що у тебе хлопці міняються щомісяця, тож чим я гірший за них?

— В мене нікого немає, а навіть якщо і є, то це не твоя справа.

Після того як ми з Філіпом розійшлися, я ні з ким не зустрічалася, бо не бачила в цьому сенсу. Я перестала вірити в кохання, як і в людей, не хотіла засмучуватися ще більше. Особливо стосунків мені вистачило одних. Але хто мені повірить, що я хочу бути сама? Точно не Філіп. Він стиснув мою руку так сильно, що вона почала боліти.

— Ти можеш цього не робити, і відпустити мене, я тебе благаю.

— Я хочу, щоб ти була моя і тільки моя!

Філіп почав далі до мене приставати. Злість, яку я бачила, і агресія, що від нього йшла, були сильними. Як він може так зі мною вчинити? Я знаю його так давно, але, мабуть, я помилялася в ньому. Я почала плакати і благати цього не робити. Чи то він мене почув, чи просто злякався людей, які проходили повз, і він мене відпустив.

— Навіщо ти це робиш? — запитала я, витираючи сльози, які бігли по моїх щоках.

— Я власник. Я не хочу, щоб ти була з кимось іншим... Я не зможу... Я хочу тільки тебе...

— А як же твоя жінка та дитина, ти їх покинеш?

— Я... Я не хочу... Я не можу цього зробити... Але я хочу, щоб ти була зі мною.