РОЗДІЛ 1

“Нарешті я вдома” — сказала Лолі, хоча їй було дивно почути це від себе. Тепер ця маленька кімнатка у підвалі кам’яного будинку буде її домівкою певно ще роки чотири. Подерті шпалери та старі руді меблі під тьмяним світлом дешевих свічок наводили неабияку смуту. Не так вона собі уявляла життя в столиці. Де ж ті кращі умови та перспективи у місті про які казав батько?

Вона поклала свою торбинку, турботливо зібрану бабусею, біля присипаного пилом комода. Розчаровано озираючись довкола, Лолі впала у вічі одинока лампочка, що звисала зі стелі на тоненькому провідку. Ця лампочка викликала щире здивування, хоч й не працювала.

Лолі про них — лампочки лише чула у казках, які на ніч їй розповідала бабуся. Вона завжди думала, що то все вигадки, адже Льоля, так звали її бабусю, була неймовірним казкарем. Та ось, дівчинка бачила лампочку на власні очі. Їй дуже кортілося доторкнутися до скла, однак, навіть у стрибку, вона не дотягувалась до неї, а стільців поблизу не було. Після декількох невдалих спроб, вона почала придивлятися до інших речей у кімнаті, але під брудом важко було щось розгледіти.

Лолі обожнювала робити прибирання та сортувати речі за розміром і кольором, але в ті рідкісні моменти, коли її осяювало натхнення. Їй подобалось бачити разючі зміни між «до» та «після» прибирання, це приносило їй задоволення та гордість собою. Зараз же, після череди розчарувань, цього бажання й поблизу не було, та в таких умовах життя ставало неможливим.

— З чого ж почати… — замислилась вона, — Навіть старі меблі можуть засяяти життям, якщо за ними добре доглядати, — так вчила її бабуся, — а подертості на стінах можна замаскувати фотографіями… Якби ж вони були, — хвиля ще більшого суму охопила дівчинку, адже дорогі пам'яті речі, залишились за сотні кілометрів від неї.

Коли батько садив її на потяг, він сказав, що через пару місяців вони з бабусею до неї приїдуть і привезуть інші речі, аби дівчинці не було тяжко їхати. Тому в її торбинці були лише речі на перший час: пара блузок, шорти, штани, спідня білизна та косметичні засоби з парасолькою.

— Можливо я буду краще себе почувати, коли зроблю невелике перепланування та приберусь тут трохи… Це, звичайно, лише здогадка, але поки не перевірю — не дізнаюсь. Вирішено! Хай там як, я саме так і вчиню, хоч і не хочеться нічого робити.

Лолі зробила різкий видих, наче перед забігом в марафоні, й прийнялася до справи. В першу чергу вона поганяла віником павуків, потім посунула ліжко до кута, аби з нього було видно всю кімнату і, найголовніше, щоб було видно двері, бо дівчинка не могла інакше заснути. А знайшовши у ванній кімнаті ганчірку, прийнялася протирати пил, починаючи з кінця кімнати.

Однак, її сили волі не надовго вистачило й вона без сил впала на ліжко, навіть не застеляючи його. Дивлячись у сіру нерівну стелю, вона поринула в одну зі своїх фантазій про те, як вона стане королевою, як буде керувати цілим світом і увійшла у світ Морфея.

Відкривши очі, її одразу охопив пронизливий страх — “Вона проспала?”. На підлозі вже виднілися відблиски від сонячних променів. Лолі визирнула у маленьке віконце прямо під стелею, щоб подивитися час. Як же вона не хотіла мати рацію — сонце вже було високо над горизонтом.

Хутко зіскочивши зі спального місця, вона рушила до ванної кімнати, аби привести себе до ладу після вчорашнього важкого дня. Лолі швидко прийняла душ, почистила зуби та попрасувала білу блузку, під колір її волосся. Одягнувшись, вона рушила по довгому вузькому коридору до вхідних дверей.

Перед тим як взутись, дівчинці у ніс постукав аромат чогось смачненького. Він доносився з дерев’яних дверей зі скляними віконцями ліворуч. Відкривши їх, Лолі привіталась з власницею квартири, що готувала сніданок на кухні, зробила пару ковтків чорного чаю з лимоном та цукром й побігла сходами нагору.

Вискочивши на вулицю, Лолі обомліла від швидкого темпу міста. Вона  ще ніколи не була поза своїм спокійним, тихим селищем, тому гомін довкола її лякав. Попри все не можна було зволікати. Відкинувши свої почуття, Лолі побігла тротуаром, майстерно оминаючи численну кількість ніг перехожих. Вона вірила, що з легкістю добереться до Вищої школи, однак, життя вирішило інакше.