Затемнення

Мені завжди було важко знаходити друзів. Тому я не дуже зраділа, коли мама одного дня сказала, що вона виходить заміж і ми переїжджаємо до її нового чоловіка в столицю. Його я бачила лише один раз - він приходив до нас на вечерю. Сергій мені сподобався - високий, чорнявий, атлетичної тілобудови. І дивився на маму закоханими очима. Це найголовніша причина, чому я погодилася, бо сама тільки ідея переїхати у Київ була для мене страшною.

Але я занадто сильно люблю свою маму. Тому через кілька днів ми зібрали речі, сіли в машину і поїхали. Я не дуже сумувала за своїм минулим, але все одно на серці було важко, коли ми покидали наше містечко на Чернігівщині.

- Не хвилюйся, доню. Я впевнена, тобі сподобається у Сергія. - каже мама, - У нього такий великий і гарний будинок! У тебе буде своя кімната і я попросила щоб тобі влаштували окремий простір для твоїх картин.

Я усміхнулася. Окрім мами, я більше за все люблю малювати. У 16 років я маю лише кілька окремих картин і одну серію. Поки що вони знаходяться в тіні, але я сподіваюся, що одного разу вони побачать світ.

- Це дуже добре, мам, - відповідаю я, - тільки можна влаштувати так, щоб простір для малювання був поряд з моєю кімнатою?
- Я поговорю з Сергієм, обіцяю. - киває мама.

Нам їхати ще дві години, тому я відкидаюся на сидіння і засинаю.

***

- Доню, прокидайся. Ми приїхали.

Я розплющую очі і бачу красивий двір і великий будинок посеред нього. Ми виходимо з машини і до нас підходить Сергій - новий чоловік моєї матері. Він цілує її і звертається до мене:

- Привіт, Ярино. Радий тебе бачити.

- Добридень, Сергію. Навзаєм. У вас дуже гарний будинок.

- Усередині він ще гарніший. - посміхається Сергій, - Ходімо, покажу вам усе. Речі занесете пізніше, спочатку екскурсія і обід.

Ми зайшли усередину. Будинок дійсно був шикарним: після передпокою йшла вітальня, де знаходилися диван, стільці, стіл та телевізор. Було дуже багато зелених рослин і широкі вікна, через що кімнату заливало м'яке сонячне світло. Далі ми пішли на кухню - простора, світла, така, яку завжди хотіла мати мама. Я глянула на неї: вона аж сяє. Посміхнувшись, я подивилася на пусту стіну кухні. Там точно не вистачає якоїсь простенької картини.

- А тепер ходімо на другий поверх. Подивимося на твою кімнату, Яро. - Сергій підмогрує мені, але потім питає, - Я можу тебе так називати, чи тобі неприємно?

- Усе добре, - посміхаюся я, - мені подобається таке звернення.

Усмішка повернулася на його обличчя.

- Чудово. Тоді ходімо швидше.

На другому поверсі кімнат було набагато більше, ніж на першому. Ми зупиняємося біля однієї з них і Сергій відчиняє двері.

- Прошу. Твоя нова кімната.

Я заходжу усередину і завмираю.

- Це не найбільша кімната у домі, але я подумав, що тобі буде комфортно саме тут. Наша з мамою кімната поряд, а з іншої сторони ти можеш розмістити свої картини. Буде тобі майстерня.

Він ще щось каже, але я не чую вже. Усю мою свідомість заполонила кімната. Вона дійсно була невелика, але навіть з пустими полицями і стінами мала затишний вигляд. Я вже уявила, як все тут облаштую.

- Мені дуже подобається, дякую. - кажу я і падаю на своє нове ліжко. - Кімната чудова.

- Я дуже радий, що тобі сподобалося. - м'яко усміхається він, - Ви, певно, голодні. Ходімо їсти, Яна вже напевно накрила на стіл.

- Яна? А хто це?

- Хатня робітниця. Допомагає з прибиранням та іноді готує їжу.

- Зрозуміло.

Ми йдемо повз інші кімнати. Сергій показує їх з мамою кімнату і мою майбутню майстерню. Коли ми проходимо повз останню кімнату перед сходами, я бачу на її дверях плакат якогось рок гурту. Зупиняюся, щоб роздивитися.

- Гурт "Skillet". Чия це кімната?

- Мого сина. Він зараз в університеті, але до кінця обіду має встигнути, познайомитесь.

Я киваю і ми йдемо далі. Про сина я чула раніше від мами. Дмитро, 19 років. Вчиться в політехнічному інституті на комп'ютерних науках. Це все, що я про нього знаю. Ну тепер ще й те, що він любить гурт "Skillet".

Ми спускаємося униз на кухню. І справді, стіл вже був накритий, а біля плити поралася невисока білява жінка. Вона з усмішкою повертається до нас, коли чує наші кроки.

- Яно, обід готовий? - питає Сергій.

- Так, Сергію Михайловичу. Я приготувала різні страви, бо поки що не знаю, що люблять Світлана та Ярина. - вона дружньо усміхнулася, - приємно познайомитися.

- Навзаєм. - відповідає мама.

Яна йде, а ми сідаємо їсти. Страви, нереально смачні, та і я після дороги така голодна, що їм майже все. Мама тільки усміхається. Піднявши голову, я нарешті помічаю на столі фотографію, на якій зображені Сергій і ще один дуже схожий на нього хлопець. Це, напевно, і є Дмитро.

Їмо ми мовчки, ніхто не розмовляє. В один момент вхідні двері відчиняються і до кухні заходить той самий хлопець з фотографії.

- Дмитре, - Сергій встає з-за столу, - нарешті ти приїхав. До нас вже приїхали Світлана з Яриною. Сідай до нас, познайомишся.

- Дякую, не голодний. - відрізає він та йде нагору. Сергій помітно засмучується. Мама теж встає і кладе руку йому на плече.

- Не сердись на нього. Йому незвично і сумно, дай хлопцю час. Він звикне.

- Сподіваюся на це. - зітхає Сергій, - Гаразд, ходімо розберемо ваші речі.

Решту дня ми розбирали речі і облаштовувалися в домі. Все йшло спокійно і розмірено, я навіть вирішила, що цей переїзд не така вже і погана ідея, як мені спочатку здавалося.

***

Вечеря вже минула, тому свій вечір я проводжу серед моїх малюнків. В першу чергу вирішила зробити зарисовки своєї ж кімнати, настільки вона мені сподобалася.

Бум! Різкий бас оглушливо рознісся по стінах. Я здригаюся і зіскакую з ліжка. Виглядаю у вікно: мама і Сергій гуляють в саду. Їм там, напевно, майже не чутно музики. Вийшовши з кімнати, я помічаю, що осередок звуку знаходиться за дверима з плакатом "Skillet". Дмитро. Я зітхаю і стукаю у двері.

Абсолютно ніякої реакції. Музика не стихає, ніхто не відчиняє. Я стукаю сильніше. Нічого. Чорт! Я починаю грюкати, додаючи ще удари ногами. Музика стихає, двері відчиняються. Нарешті.