***

Взагалі життя вампіра в сучасному світі важке. Ціни на кров виросли через кляту інфляцію, і працювати потрібно набагато більше, щоб в організмі не прокинулась жага до вбивства всього живого. Робота вдень для нього не підходить, бо сонце залишає величезні, огидні і дуже болючі опіки. Тому Синмін ледь зміг влаштуватись в нічний клуб барменом. Його зміна починалась коли сонце вже сіло, і закінчувалась ще до світанку. В вихідні дні юнак не любив нікуди ходити, надаючи перевагу лінивим посиденькам у своїй темній квартирі. Мін їв улюблені снеки і радів, наскільки це можливо, життю. Поки що грошей вистачало на свіжу кров і спокійне життя. Хоч парубок знав, що через років п'ять чи десять потрібно буде тікати в інше місто, бо люди не дурні, і розуміють, що він не старіє. Це втомлює.

Хлопець бреде по темному парку. Навкруги нікого немає, у вухах грає улюблена музика. Зараз Синмін повернеться додому і нарешті ляже спати, бо завтра вихідний. Сьогодні ще й премію дали, а ця робота подобається йому все більше і більше.

- Хммм, що ж завтра подивитись? - кидає юнак у пустоту, - Може там якісь нові серії в дорамах вийшли, - брюнет легко розмахує пакетом в якому несе пляшечку пива та чипсики. Хлопець і так не сп'яніє, але сам процес приносить йому задоволення. Саме через те, що Кім поглинає у свої думки він не помічає швидкого руху позаду себе. Якийсь недалекий смертний б'є вампіра по-голові, і той втрачає свідомість.

- Ти був доволі привабливим, - чує ніби крізь вату Синмін. Хтось плескає його по щоці.

- В сенсі був, я і досі такий. Правда втомлений трохи, - розліплює важкі повіки Мін. Він відчуває легкий біль в районі шиї, а коли доторкається до неї руками бачить свою кров. О так, вона у нього є, тільки серце вже давно не б'ється у грудях.

- Ти, хто?! - злякано відсахується від нього молодий юнак з довгим світлим волоссям. Його вуста ще досі в крові Кіма, тож він виглядає одночасно комічно і лячно.

- Вампір, як і ти, - поволі сідає Синмін затискаючи рукою свою шию, - Чому ти такий не обережний, гм? Полюєш в парку перед світанком. Знаєш, що в такий час тут можуть бути люди, а за вбивство тебе посадять у в'язницю, - він вже повністю прийшов до себе. Тому піднімається на ноги.

- Що? Але ж тут немає людей, - розгублено шепоче незнайомець відступаючи трохи далі, - Почекайте, ви що теж вампір?! - на останньому слові його голос ледь чути. Ніби хлопець розповідає про свою сокровенну таємницю.

- Якщо я не вмер поки ти висмоктував з мене кров очевидно, що так, - закочує очі Синмін, він вже встиг наклеїти пластир на свіжу рану, та скласти руки на грудях.

- Боже, я думав, що один такий, - його здивуванню просто немає меж.

- Ти давно перевтілився?

- Кілька місяців тому...

- Воно і видно, - сарказм завжди був при цьому юнаку, - Наступного разу краще купи собі м'яса з кров'ю, але на людей не полюй, бо це справді небезпечно. Хоч ти і безмертний та це не дає тобі права вбивати.

- Вибач, я був голодний, а зарплатню ще не дали, - схоже цьому незнайомцю і справді шкода.

- Як тебе звати? - важко видихає Кім підходячи трохи ближче.

- Хван Хьонджін, - і чому він такий радий невідомо, - А вас як?

- Синмін, і давай на "ти", Хьонджіне, хоч я і живу набагато довше за тебе, та я не такий вже старий. Тож які у тебе були плани після мого "вбивства"? - зацікавлено питає брюнет.

- Ну... Я думав втекти...

- Далі можеш не продовжувати, - зупиняє хлопця Кім, - Ти в курсі, що тепер повинен запросити мене на побачення? - Міну цікаво, чи спрацює його маленька пастка.

- Що? Ч-чому? - починає заікатись і червоніти Хьонджін.

- Ну після тої близькості, що між нами була, думаю це цілком логічно. Та й ти... - Синмін підходить ближче та залишає легкий поцілунок на м'яких вустах Джіна. "Ммм це було солоко", - ... доволі привабливий, - продовжує свої слова юнак погладжуючи зціпенілого блондина по щоці.

- Ти граєш у якісь свої ігри, - приходить до себе хлопець та обурено зиркає на Синміна.

- Звісно, а хіба вони тобі не подобаються? - невинний тон, який знову вводить Хвана в міні-ступор, - От бачиш. А тепер ходімо.

- Куди?

- Ти завжди ставиш стільки запитань? - піднімає одну брову Мін, - Ми йдемо до мене їсти снеки і цілувались, тебе щось не влаштовує?

- Але ж ми практично не знайомі, - розгублено бурмоче Джін. Цей вампір вводить його у стан шоку.

- Дивись, Хьонджіне, наскільки я зрозумів грошей у тебе немає, а ти зробив мені непогану таку рану на шиї, тож треба якось віддати борг. Мені подобаєтесь твоє обличчя і губи тому я заберу плату поцілунками. Все просто, як білий день. Але нам краще поспішати, бо скоро світанок, а опіки потім довго загоюються, - він хапає Хвана за руку та біжить у бік своєї квартири.

- Почекай, але як ти можеш тягти мене до свого дому ми ж незнайомці? - задихаючись питає Хьонджін.

- Познайомитись в процесі, у нас з тобою для цього є ціла вічність, - на вустах хлопця розцвітає бешкетницька усмішка, яка щоразу більше приваблює Джіна, і десь глибоко а душі він знає, що проведе своє "назавжди" саме з Синміном.