Світанкова імла
Світанкова імла. Ранок
Якір був вже опущений, корабель пришвартувався у бухті. Деякі з членів екіпажу вийшли попрощатися з молодою парою. Жоржіана навіть пустила сльозу, можливо, навіть, щиру. Лейла намагалася якомога швидше покинути брезент. Берт допоміг їй спуститися, коли вони вже побачили екіпаж. Він кинув декілька монет, і вони рушили.
— Лейло, ти не замерзла?
— Ні, Берте.
Раптом він закричав:
— Та ти можеш пояснити, що відбувається чи ні!?
Лейла здригнулася.
— Та залиш ти мене, чого ти до мене пристав?! — вона зірвалася на крик.
— Нащо це все було, — він раптово зашепотів — я бачу, що ти не віриш мені. Нащо це тоді все було?...
Лейла відвернулася. Вона не знала, що сказати. Її ще самій треба було зрозуміти, що вона має думати про це все.
Далі вони їхали мовчки. Ніхто не знав, що сказати. Лейла не мала бажання вибачитись і Берт також. Вони були занадто горді для цього.
— Прошу панове, ми приїхали! — крикнув кучер.
Швейцар швидко відкрив двері та допоміг спуститися Лейлі.
— Прошу в нове життя, пані Монлері, — галантно промовив Берт з напівусмішкою.
— Воно почалося ще тоді, коли я сіла на корабель, пане, — відповіла Лейла, дивлячись навкруги.
Нове життя почнеться сьогодні. З цієї ж самої миті й до кінця.
#1492 в Фентезі
#4697 в Любовні романи
#1190 в Любовне фентезі
Відредаговано: 15.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
