Розділ 9. НІЧНІ КОШМАРИ СЕКРЕТАРКИ МІСЬКОЇ РАДИ

Лариса Якимівна Сукенко не спалося ось вже кілька ночей поспіль. Незважаючи на страшенну втому й неймовірне виснаження бідолашна жінка не могла стулити очей ні на мить. Навіть найменша спроба зануритися в заспокійливу дрімоту неодмінно закінчувалося тим, що до неї приходили жахіття. Страхітливі сновидіння, неймовірно чіткі і від того надзвичайно моторошні, що знову й знову накочувалися, мов океанські хвилі на берег, щоб ухопити її свідомість та затягнути в свої бездонні глибини безумства.

Вдень, секретарка міської ради ще якось давала собі раду, з головою занурюючись в роботу. Вона відволікалася нескінченним перебиранням різноманітних документів, вирішенням всіляких дріб’язкових проблем міста, навіть тим що люто шпетила направо й наліво своїх безневинних підлеглих. Та варто було надвечір повернутися додому, як від бурхливого вихору лиховісних образів вже не було спасіння. Не рятував алкоголь та інші заспокійливі засоби, які чомусь ще більше підсилювали той нервовий стан в якому жінка тепер перебувала.

Все розпочалося в той злощасний день коли нарешті не стало Його. Зранку ніщо не провіщало хоч якоїсь неприємності. Навпаки, останні події розвивалися так як вона собі запланувала, і до такого омріяного фіналу здавалося залишалося лише півкроку. Тривалий час клопіткої підготовки нарешті мав увінчатися закономірним успіхом. Вона досягне того що задумала і до чого так терпляче йшла вже не один рік – він буде заслужено покараний за все. Що буде потім Ларису Якимівну мало хвилювало, головним мала стати така жадана для неї Помста.

Мріям та сподіванням секретарки міськради на жаль не судилося збутися. Всіх їх зруйнували кілька слів, ненароком зронених тим на кого вона покладала такі надії в своєму прагненні справедливої розплати. Але хто ж міг знати що цей негідник виявиться таким ницим і підлим лицеміром, що не дотримає даних їй обіцянок. Спершу ж все виглядало так переконливо та привабливо, що жінка не могла не спокуситися ними.

З таким собі Олегом Маркіяновичем пані Сукенко познайомилася напередодні минулорічного Різдва. Чоловік подзвонив на її мобільний телефон та приємним ввічливим голосом попрохав про зустрітися, начебто для того, щоб обговорити одну привабливу пропозицію. Лариса Якимівна спершу відповіла відмовою, та проводити свята в самотності було нудно, і вона заради цікавості все ж наважилася сходити на це своєрідне побачення. Хоч якась розвага буде за дні вимушеної бездіяльності, думала вона прямуючи в міську кондитерську.

Таємничий незнайомець представився детективом якоїсь правоохоронної організації. Якої саме жінці тоді не запам’яталося, адже від хвилювання всі думки у неї враз заціпеніли. Невже деякі їхні махінації з міським бюджетом все-таки потрапили в поле зору суворої Феміди і тепер на них чекає кримінальна відповідальність за всі скоєні гріхи? Та вже наступною фразою чоловік розвіяв переляк секретарки і вселив в її душу слабку надію на те, що доля здається посміхається їй.

Виявилося, що керівництво Світанкових Рос дійсно деякий час находиться під пильним наглядом правоохоронців, які вже чимало знають, а про ще більше здогадуються про їхню злочинну діяльність. Та організація Олега Маркіяновича готова заплющити очі на всі гріхи жінки, якщо вона допоможе зібрати якнайбільше компрометуючого матеріалу на свого безпосереднього начальника. Мовляв такому корупціонеру й казнокраду як Телепкало давно вже пора за грати, а своєю допомогою правоохоронцям вона зможе очистити власне ім’я.

Для роздумів Ларисі Якимівні дали тиждень, та вона прийняла остаточне рішення в той же вечір. Жінка без вагань віддала весь компромат що зібрала за цей час на мера і з радістю стала інформатором Олега Маркіяновича. З її невтомною допомогою столичний детектив незабаром знав про всі хитросплетіння фінансових афер Віктора Максимовича і мав на руках стільки доказів проти злодійкуватого градоначальника, що того можна було хоч зараз відправляти на тюремні нари.

Та минав день за днем а нічого подібного не траплялося. Куратор Сукенко вимагав все більше й більше інформації вміло оминаючи чіткої відповіді на її питання коли ж нарешті відбудеться арешт Телепкало. Він все «годував» жінку туманними обіцянками, що незабаром це трапиться обов’язково, натякав що потрібні ще додаткові факти й документи, бідкався наче у них немає стовідсоткової впевненості, що в суді вдасться гарантовано довести провину мера.

Коли ж Лариса Якимівна зажадала реального результату їхньої співпраці, а не чергової відмовки, Олег Маркіянович сердито кинув, що не для того він стільки свого часу й сил витратив, для того щоб запроторити за грати такого дріб’язкового шахрая як Телепкало. У його бюро на градоначальника Світанкових Рос зовсім інші плани, тож в’язниця найближчим часом мерові точно не загрожує. А от їй варто було б вгамувати свої розбурхані амбіції, та краще задуматися над власною долею. Сама ж прекрасно знає, що у неї теж рильце в пушку, і правоохоронні органи в любий момент можуть значно ретельніше «зацікавитися» її персоною. Тож нехай краще візьметься за розум, перестане діставати його всілякими дурницями і продовжить робити те, що від неї вимагають.

Зневажливий тон, яким були промовлені ці слова, як і сама їхня гірка суть, подіяли на секретарку міськради наче удар блискавицею. Вона раптом збагнула, що була цинічно обманута цим нікчемним детективом. Лицемірний чоловік скориставшись її довірливістю спершу здобув те що бажав, а після витер об неї ноги мов об якусь брудну ганчірку. Знову жінку принизили і зрадили, над нею зухвало насміялися, брутально розтоптали всі потаємні прагнення та сподівання. Пошили в дурня ніби якесь причмелене, убоге дівчисько.