Розділ 4. ОЛЕГ МАРКІЯНОВИЧ РОБИТЬ ПРОПОЗИЦІЮ

Після зустрічі з неабияк впертим та водночас доволі наївним оперуповноваженим Олег Маркіянович не став даремно гаяти часу. Ще вдень він отримав добрячого прочухана від самого директора бюро, котрий був дуже незадоволений його діяльністю в цьому провінційному містечку. Чоловік прекрасно розумів роздратованість свого начальника, адже похизуватися хоч якимось успіхом йому не доводилося. Злодійкуватий мер застрелений і тепер вже ніколи не дасть свідчення проти всемогутнього олігарха, а пошуки його вбивці ніяк не допоможуть тій справі заради якої він з’явився в Світанкових Росах. Прекрасно запланована операція була фактично провалена і повертатися в столицю йому мабуть доведеться з пустими руками.

Аналіз причин своєї невдачі Олег Маркіянович вирішив відкласти на потім, а поки що взявся хоч трішки виправляти ту неприглядну ситуацію що склалася. Вийшовши з кондитерської він дістав мобільного телефона й набрав номер місцевого тележурналіста Туркало. Той прийняв виклик миттєво, наче напоготові тримав мобільного в руках. Тремтливе «алло» що прозвучало в слухавці беззаперечно свідчило про те що чоловік дуже переляканий та стривожений.

– Доброго вечора, Руслане Ігоровичу – вкрадливим голосом промовив Олег Маркіянович – Нам потрібно негайно зустрітися. Де це можна зробити якнайшвидше? Гаразд, за десять хвилин буду на місці.

Ще декілька днів тому, генеральний директор муніципального телеканалу Туркало був для таємного аґента вже використаним матеріалом. Не так давно він здав свого благодійника зі всіма бебехами щедро поділившись з бюро всім накопиченим компроматом на мера. Звісно зробив це не з власної ініціативи, а під примусом, та все ж здав. Олег Маркіянович чомусь відчував глибоку антипатію до цього чоловіка, однак мусів визнати що той йому зараз конче необхідний. Саме тележурналіст був тим ключиком, що міг дати доступ до удови покійника. А до неї у співробітника бюро було не тільки декілька запитань, але й одна вельми цікава пропозиція.

Як і було обумовлено Туркало очікував на Олега Маркіяновича на парковці біля супермаркету. Залізши в автомобіль аґента він знервовано поцікавився:

– Нащо я вам знову знадобився? Всі мої матеріали давно вже у вас, тай сам предмет вашої цікавості тепер на тім світі. Мене шантажувати більше немає сенсу, а добровільно співпрацювати з вами я категорично відмовляюся.

– Я не збираюся вас шантажувати, тай ваша подальша співпраця мені ні для чого. Просто маю одне прохання, якому сподіваюся ви не відмовите.

– А якщо відмовлю?

– Це прохання стосується нашої спільної знайомої Ірини Степанівни, яка вам здається зовсім не байдужа.

– В чому полягає ваше прохання?

– Я хочу зустрітися з нею для важливої розмови в конференційні обстановці. Не тільки без адвокатів та особистих охоронців, але навіть так щоб ніхто, крім нас трьох, не знав про це. Зустріч має відбутися негайно. Мене вона гарантовано пошле під три чорти, а от на ваш поклик відгукнеться миттєво. Обіцяю, те що я запропоную Ірині Степанівні допоможе їй вирішити одну величезну проблему.

– Вам вірити себе не поважати, – єхидно буркнув Туркало, проте з хвильку подумавши все ж погодився. – Гаразд, я передам їй ваше прохання.

– От і чудово, – підсумував повеселілий Олег Маркіянович. – Тоді почнемо. Давайте дзвоніть та домовляйтеся. Час не жде.

Тележурналіст дістав свого мобільного, кілька разів тицьнув пальцем в сенсорний екран і лагідним тоном промуркотів у телефон:

– Доброго вечора, дорогенька!.. Як ти зараз?.. Тяжко?.. Мені теж не легко… Не хочеш побачитися?.. Я скучив за тобою… Давай зустрінемося… Ні, думаю краще буде у мене… Я приготую твій улюблений салат. Вип’ємо вина, трохи розслабишся від всього того що трапилося… Гаразд?..

Що відповідала вдова Телепкало Олег Маркіянович не чув, та закінчивши розмову Туркало полегшено зітхнув і промовив до аґента:

– Ірина Степанівна погодилася приїхати до мене в гості. Там вам ніхто не завадить порозмовляти. Сподіваюся ви дотримаєте своєї обіцянки.

У відповідь чоловік тільки згідливо кивнув головою і за кілька секунд два автомобілі вирушили в сторону передмістя де знаходився особняк директора телеканалу. Дорогу вони подолали так швидко, що приїзду жінки вистачило часу навіть трохи поспілкуватися. Як гостинний господар Руслан Ігорович запропонував Олегові Маркіяновичу випити. Той погодився лише на чашку кави, пояснивши свою відмову від алкоголю тим, що на нього чекає непроста ніч. Тележурналіст плеснув собі пів бокала вермуту і взявся за приготування якогось салату.

Щоб не даремно згаяти ту крихту вільного часу, що в них ще залишилася таємничий агент вирішив поговорити «по душам». Розпочав він з доволі невинного запитання:

– Ви часто ось так куховарите для Ірини Степанівни?

– Як вийде, – буркнув Туркало і відразу наїжачився. – А вам що до того?

– Руслане Ігоровичу, давайте не будемо поводити себе мов малі діти й побесідуємо по-дорослому. Ви давненько вже під наглядом нашої організації, знаємо ми про вас чималенько, тож не варто зараз викаблучуватися. Від того чи вдасться нам сьогодні домовитися буде багато чого залежати і в вашому подальшому житті.

– Якщо ви такі обізнані про мою біографію, то нащо ці запитання?

– Просто цікаво наскільки ви готові пожертвувати собою заради вашої коханки. Ви насправді до неї відчуваєте щось серйозне, чи все це була тільки забава й меркантильне бажання вибити собі тепле місце серед впливових людей Світанкових Рос. В майбутньому Ірин Степанівна може сподіватися хоча б на вашу моральну підтримку?