Розділ 3. ВРАЖАЮЧІ ЗІЗНАННЯ КОЛИШНЬОГО ОХОРОНЦЯ

Іванці Лаврів було зле. Дуже зле. Весь її світ за одну мить втративши всі свої кольорові барви перетворився на чорно-біле кошмар. Ще кілька днів тому вона була безмежно щаслива від радісної звістки, а тепер наче падала в глибоку прірву, і зупинити цей політ було нікому. Раптова смерть любимого Віктора стала для жінки жахливою катастрофою. За той час що вони таємно зустрічалися він перетворився для неї зі звичайного коханця, на ту близьку людину без якої Іванка не уявляла свого подальшого існування. Так, їхні стосунки для сторонніх були недостойними і аморальними, але хіба ж то гріх кохати когось так палко як вона кохала свого Вітю. Зрештою навіть небеса зглянулися на цей їхній негідний проступок і подарували їй таку довгождану та бажану вагітність.

Жінка ніяк не могла зупинити карусель спогадів про все те що трапилося з нею останнім часом. Її візит до гінеколога де остаточно переконалася що при надії. Потім не надто приємна розмова з Віктором, що закінчилася гучним скандалом. Чому все так сталося? Напевне вона невірно підібрала момент, щоб і його ощасливити цією радісною звісткою? Мабуть треба було стриматися, проявити більше розсудливості і не доводити суперечку між ними до такого бурхливого фіналу. Може тоді він би не психанув так, залишився у неї і не трапилося всього цього страхіття.

Змордована такими докорами сумління Лаврів не змогла довго залишатися наодинці в квартирі де все нагадувало про нього. Вже на третій, після похорону Телепкала, день зібралася та вийшла на роботу, хоча напередодні домовилася про тижневу відпустку й від самого ранку відчувала дошкульні напади токсикозу. В музеї ж Іванка здавалося трохи вгамувала свої розбурхані емоції і навіть провела екскурсію якійсь поодинокій заїжджій туристці. Та потім самопочуття знову підвело її і довелося навіть прийняти допомогу від тої доброзичливої жінки.

Більше Лаврів не хотіла осоромлювати себе перед іншими та піддавати ризику власне здоров’я непотрібними екскурсіями. Жінка замкнулася в своєму кабінеті і в журбі непорушно просиділа ледь не до закінчення робочого дня. За всі ці години ніхто зі співробітників музею не наважився її потурбувати. Лишень після полудня подзвонив колишній однокласник Кузько та чомусь цікавився як вона. Толик був особистим охоронцем Віктора, вочевидь здогадувався про їхній зв'язок, а тому своїм співчуттям не надто здивував її. Тільки остання фраза чоловіка «будь обережна» змусила жінку злякано здригнутися.

Поверталася додому Іванка вся на нервах, в дорозі неодноразово споглядала в дзеркало заднього виду і навіть переконала себе в тому що її здається переслідує брунатна «Шкода-Фабіа». Заскочивши до квартири жінка швидко замкнула за собою вхідні двері й важко опустилася на крісло з жахом відчуваючи що починає божеволіти від лиховісних побоювань. Невже тепер смертельна небезпека почала загрожувати і їй? Але чому? Що можуть хотіти від неї невідомі зловмисники? Чи може вся причина в тому, що вона була близька з Віктором, і після його вбивства настала її черга розпрощатися з життям?

Від цих переживань в голові у неї запаморочилося і клубок нудоти підкотив до самого горла. На ватяних ногах жінка, з неабиякими зусиллями, добралася до ванної кімнати й довго намагалася привести себе до тями холодною водою з-під крану. Через гучне дзюркотіння води вона не відразу почула звук вхідного дзвінка. А коли ж він все таки долинув до її вух Іванка приречено подумала, що це вочевидь вбивця який прийшов за нею. Та жінка зрозуміла що помилилася тільки-но механічно відчинила двері й побачила перед собою Анатолія Кузько.

– Привіт! – коротко промовив чоловік у якому тепер непросто було впізнати колишнього особистого охоронця мера. Загострені риси зарослого щетиною обличчя, якийсь шалений блиск в очах, розкуйовджена чуприна і пом’ятий, нечистий одяг від якого різко тхнуло потом робили його схожим на нечупарного волоцюгу.

– Привіт! – здивована такою несподіваною появою колишнього однокласника промовила Лаврів. – Щось трапилося?

– З тобою все гаразд? – запитанням на запитання відповів Кузько.

– Та ніби, – невпевнено сказала жінка.

– Тоді швидко збирайся і негайно їдемо.

– Куди їдемо? – Іванка з острахом глянула на Толика і в голові у неї закралося припущення що чоловік явно втратив здоровий глузд.

– Тобі загрожує дуже велика небезпека. Поїхали у надійний сховок, і по дорозі я все тобі розповім. Тільки не барися зі зборами, бо повір часу у нас обмаль.

Жінка не стала перечити навіженому охоронцеві, бо хоч і почала побоюватися його, та все одно прекрасно усвідомлювала, що чинити супротив чоловікові у неї не вистачить сил. Вона поспіхом закинула в сумку найнеобхідніші речі і запитально зиркнула на Кузька. А той, вихопивши у неї з рук, сумку кинув коротке «гайда» і першим швидко вискочив з квартири. За лічені хвилини вони вже була надворі, де стояв автомобіль Толика. Темно-червоні «Жигулі» з увімкненим двигуном, що наче чекали тої миттєвості коли можна буде зірватися з місця і помчати світ за очі.

– Може тепер поясниш куди а головне від кого ми так втікаємо? – запитала Лаврів коли автомобіль вирвався з міста на автостраду.

– Я все знаю, – збудженим голосом промовив Кузько. – І я врятую тебе, як колись в це зробив у минулому, чого б мені це не коштувало.

– Що ти знаєш і від чого збираєшся мене рятувати?

– Мені відомо, що ти вже кілька років була коханкою Віктора Максимовича. Дізнатися про це виявилося нескладно. Варто було тільки один раз прослідкувати куди він так частенько вечорами пропадає без моєї охорони. А він приїздив до тебе. Ще знаю, що ти вагітна від нього і він примушував тебе позбутися майбутньої дитини. Через це у вас виникла сварка в вечір напередодні вбивства Телепкала.