Розділ 9. ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ КОМАНДИ НЕВГАМОВНИХ НИШПОРОК

Вечірню нараду своєї невеличкої слідчої команди старший оперуповноважений вирішив провести у власному котеджі. На це у нього були доволі вагомі причини. Валерій Миколайович не хотів привертати зайвої уваги сторонніх людей до своїх добровільних помічників. В світлі отриманої сьогодні важливої інформації такі заходи безпеки зі сторони чоловіка виглядали достатньо доречними.

Окинувши задумливим поглядом всіх присутніх Паненко промовим серйозним тоном:

– Перш ніж розпочати нашу нараду хочу для всіх вас дещо прояснити. В це неформальне розслідування я вплутався за особистим проханням свого давнього друга. Він зараз офіційний керівник слідчої групи котра вивчає обставини загибелі місцевого мера, та шукає його ймовірного вбивцю. Старий приятель вмовив мене взятися за цю справу щоб виявити справжнього кілера, котрий застрелив бідолашного градоначальника, і по-можливості не допустити, щоб вина за смерть Телепкало впала на випадкового цапа-відбувайла, як це інколи трапляється при таких резонансних злочинах.

Тоді я легковажно дав свою згоду бо не знав всіх подробиць цієї справи і наївно сподівався, що надто великих перешкод у моєму маленькому розслідуванні не повинно було виникнути. Самовпевненість зробила мені ведмежу послугу, адже виявилося, що навіть у такому, здавалось би тихому та спокійному, містечку як Світанкові Роси сплівся такий клубок таємниць і секретів, що позаздрила б навіть столиця. Тут у кожного причетного до вбитого мера є свої скелети в шафі. Деякі з них цілковито нешкідливі для нас, та є такі, що становлять неабияку загрозу. Небезпеку, якій мені б не хотілося піддавати ні себе, ні тим паче одного з вас.

– А що наштовхнуло вас на такі химерні висновки ніби ми у якісь небезпеці? – подав голос капітан Тенчук.

– Пригадуєте, ви сьогодні повідомили мені прізвище та ім’я особистого охоронця замордованого мера? – відповів колезі старший оперуповноважений. – Так от, ця людина є не ким іншим як близьким родичом того приятеля котрий втягнув мене в це розслідування. Взагалі, як вдалося вияснити це племінник того мого товариш котрий і сам побічно пов'язаний з охоронною компанією «Цицерон».

– До речі ще з охоронцем цієї фірми я зіткнулася на прохідній телерадіокомпанії, – втрутилася в розмову Ольга Семенівна.

– Так ця компанія охороняє всі важливі об’єкти в місті, – докинула свою дрібку інформації в бесіду Олена Русина, яка вже знала всю правду про професійну діяльність приїжджих гостей. – Подейкують що її реальним власником був покійний Телепкало.

– Ну й яка нам від цього особлива загроза? – здивувався Володимир Ярославович. – Доволі звичне діло в теперішніх реаліях. Важливий чиновник має власну службу безпеки, яку маскує під приватну охоронну фірму. Те що вони не вберегли свого господаря лиш вказує на їхній невисокий професіоналізм, а тісні зв’язки з місцевими правоохоронними органами не повинна нас особливо дивувати. Так здавна заведено, що «приватники» співпрацюють з офіційними структурами.

– Воно то так, – невдоволено буркнув Валерій Миколайович, – але ж давній приятель фактично підставив мене, приховавши таку важливу інформацію. Хоча мав би прекрасно усвідомлювати, що шила в мішку не сховаєш і так чи інакше а я про все довідаюся. Мабуть хотів щоб я своїм розслідуванням зняв підозри з його родича. Та не це зараз наша головна проблема.

– Що ж тоді ще може звалитися на наші голови? – поцікавилася Ольга Семенівна.

– Спадок покійного – невесело всміхнувся Паненко – З тих відомостей що до мене дійшли, в місті з’явився один чоловік зі столиці, котрий дуже зацікавлений в тому щоб прибрати до рук бізнес-імперію вбитого мера. Сам він працівник вельми серйозної спецслужби і представляє тут надзвичайно впливових людей. Якщо ми ненароком станемо на його шляху нам буде без перебільшень непереливки.

– Настільки все серйозно? – з нотками неспокою в голосі запитала практикантка.

– Так, – ствердно відповів старший оперуповноважений. – До фізичної розправи над нами думаю не дійдуть, а от на якусь провокацію можуть і наважитися. Підкинути наркотики в помешкання чи влаштувати ДТП для них не надто складна справа. Ми то з Володимиром Ярославовичем рано чи пізно викрутимося з цієї халепи, бо маємо відповідні зв’язки в столиці, а от ти дівчино перед такою ймовірною загрозою практично беззахисна.

– Безпеку Олени беру на себе, – впевнено мовив Тенчук. – Я в цьому ділі трохи петраю, тому постараюся вберегти її від будь-яких неприємностей.

По тому з яким захопленням Русина глянула на капітана Паненко миттєво збагнув, що вона готова без будь-яких вагань піти за цим чоловіком хоч на край світу. Зі своєї сторони Володимир Ярославович теж зробить все можливе і неможливе від нього щоб довести практикантці який він відважний та благородний лицар. Відкриття це не надто втішило Валерія Миколайовича, адже суттєво ускладнювало ситуацію. Тепер про відступ можна було забути, адже ці два шалені ентузіасти скоріш за все нізащо не відмовляться від подальших розслідувань.

– То що тепер будемо робити? – запитав співрозмовників старший оперуповноважений вже й не сумніваючись яку відповідь отримає.

– Як то що? – здивувала Паненка своєю рішучістю його ж таки дружина. – Будемо продовжувати розплутувати цей злочин. До речі нікому не цікаво як я побесідувала з директором місцевої телерадіокомпанії?

– А що скажуть на це інші? – вирішив до кінця прояснити ситуацію Валерій Миколайович.