Розділ 8. ТАЄМНИЦІ ТЕЛЕЖУРНАЛІСТА ТУРКАЛО

Головний директор телекомпанії «Світанкові Роси», Руслан Ігорович Туркало, як і всі звичайні люди мав свої таємниці. Однак, якщо переважна більшість простих містян приховували якісь свої дріб’язкові провини та неприглядні вчинки, то у тележурналіста був один доленосний секрет з кримінальним душком, котрий він би волів назавше забути, і який все ж вже двічі так несподівано нагадував про себе.

Трапилося це ще в часи його бурхливої молодості, коли Руслан Ігорович був легковажним і безвідповідальним парубком, з вельми норовливим, гарячковим характером. Єдиний і любимий син заможних батьків він не знав відмов ні в яких своїх забаганках і примхах. А найжахливіше, що ніколи сповна не відповідав за всі свої бездумні вибрики і шалені витівки. Результат такої безкарності не змусив на себе довго чекати.

В той фатальний вечір він в товариській компанії бурхливо відзначав день народження однієї приятельки. На святковій вечірці не обійшлося без моря спиртного, й ще де чогось значно серйознішого за алкоголь. Десь близько опівночі, геть втративши здоровий глузд від впливу пекельної суміші різноманітних дурманів, Руслан запропонував одному з найближчих друзів особливу, екстремальну розвагу.

Разом вони поїхали за межі міста і в найближчому узліссі влаштували імпровізований тир. Володя дістав старий «Парабелум», поцуплений у батька, й почав хизуватися своїми снайперськими вміннями. Все що трапилося потім нагадувало жахливий кошмар. Чоловік і досі не може як пояснити, яким чином товариш опинився на лінії вогню і чому він не зумів зупинити палець, що натиснув на спусковий гачок пістолета. Гримнув постріл, приятель болісно скрикнув, заточився і впав. А потім все як в тумані і єдине, на що спромігся зробити хлопець так це подзвонити батькові та благати про допомогу.       

Дальше було слідство, та його татусеві вдалося швидко зам’яти цю справу. Чоловік він був впливовим, мав відповідні зв’язки, і зумів зробити так, що все класифікували як нещасний випадок. Мовляв саме друг Руслана приніс зі собою зброю і внаслідок необережного поводження з нею й відбувся той злощасний постріл. Оскільки свідків події більше не було цю версію прийняли як єдино-вірну і кримінальну справу невдовзі закрили. Юний Туркало вийшов сухим з води, хоча загиблий товариш ще не одну ніч снився йому в химерних кошмарах.

Після цього трагічного випадку хлопець помітно вгамував свою гарячкову вдачу. Зав’язав з наркотиками, практично перестав вживати алкоголь, навіть успішно закінчив університет і став репортером міського телеканалу. Про те що трапилося в минулому намагався не думати, вперто заганяючи спогади про вчинений ним злочин в найвіддаленіші закапелки своєї пам’яті. Спершу молодому чоловікові це майже вдавалося і він навіть на деякий час позбувся своїх жахливих сновидінь.

Минуле однак нагадало про себе, й зробило це вустами самого мера Світанкових Рос. Відбулося це два роки тому, напередодні благодійного балу влаштованого керманичами міста. Руслан Ігорович, тоді ще простий тележурналіст, отримав завдання від редакції каналу зробити репортаж про цю подію. Напередодні він навідався в мерію, щоб узгодити всі аспекти своєї майбутньої роботи. Після детального обговорення запланованого культурного заходу Віктор Максимович попрохав приділити йому кілька хвилин для приватної бесіди.

Коли товсті дубові двері мерського кабінету відгородили їх від всього світу Телепкало стиха промовив лише два слова. Це було прізвище й ім’я застреленого ним друга. По тому як журналіст раптово зблід мер здогадався, до досягнув своєї мети. Неспішно піднявшись зі свого крісла він підійшов впритул до Туркало, і так само тихо продовжив:

– Мені відомо що тоді трапилося, і що саме ти винуватий в смерті цього молодого хлопця. Не тільки знаю, але й маю переконливі докази твоєї прямої причетності до цієї нічної трагедії. Думаєш, що якщо у тебе «крутий» батько то можна приховати всі твої гріхи. Помиляєшся. Є документи, що можуть надовго засадити тебе в буцегарню, та я поки що не схильний оприлюднювати їх бо маю інші плани.

– Чого ви хочете за своє мовчання? – запитав Руслан у якого від почутого враз перехопило подих. – Грошей?

– Пхе, – іронічно посміхнувся мер. – Цього добра в мене вистачає.

– Тоді чого? – здивувався Туркало здогадуючись, що платити шантажисту доведеться чимось іншим, мабуть значно суттєвішим.

– Мені від тебе потрібна співпраця в деяких деліктних справах, – пояснив Телепкало і окинув свого співрозмовника відверто оцінюючим поглядом.

– Не розумію про що ви, – розгублено мовив Руслан. – Я лише звичайний репортер, що не має й дещиці того авторитету, зав’язків і політичного впливу, що є у вас. Гроші, як я розумію вас не цікавлять.

– У тебе є все те що мені зараз конче необхідно, – хитро всміхнувся міський керманич. – А саме твоя молодість, чоловіча привабливість, неповторний шарм і гарячий ентузіазм виконати все що я лиш забажаю.

– І що ж ви від мене забажаєте? – поцікавився тележурналіст вже наперед здогадуючись, що почута відповідь не сподобається йому. Однак сказане мером перевершили всі його побоювання.

– Я хочу щоб ти звабив мою дружину й став її коханцем, – незворушним тоном промовив Віктор Максимович й лукаво підморгнув ошелешеному співрозмовнику. – На благодійному балу познайомишся з нею, потім вигадаєш якусь причину ще раз зустрітися, ну а дальше все в твоїх руках. Не мені ж вчити такого досвідченого серцеїда, як морочити голови довірливим жінкам.

– Але ж, як?!?... Чому?!?... Навіщо?!?...