Розділ 7. ПЕРЕМОВИНИ, ЩО ПРИВЕЛИ В ГЛУХИЙ КУТ

Потрапивши в мерію і пройшовши в свій кабінет Телепкало зіткнувся з кількома дошкульними проблемами. Першу лиху звістку керівник міського водоканалу. Виявилося, що вчорашня гроза не пройшла для Світанкових Рос без неприємних наслідків. За словами керівника водоканалу, міська каналізація не справилася з надмірними опадами, в результаті чого кілька вуличок в передмісті були підтоплені дощовою водою. Ситуація не те щоб катастрофічна, подібні випадки вже не раз траплялися в місті, однак місцеві активісти підняли гучне обговорення бездіяльність влади в Інтернеті, це безумовно негативно вплине на його рейтинг як мера.

Сердито зиркнувши на керівника водоканалу Віктор Максимович в’їдливо поцікавився:

– Невже не можна добряче почистити цю кляту каналізацію, що надалі уникати подібних халеп?

– Можна, але ж ви самі скоротили нам фінансування. Коштів, на те щоб найняти робітників і забезпечити їх відповідною технікою у нас немає.

Керівник водоканалу говорив чисту правду. Міській раді дійсно довелося піти на суттєве скорочення бюджетних витрат комунальних служб. Зменшення фінансування було не тільки у водоканалі, але навіть у обслуговуючого апарату самої мерії. Що вже й казати, коли Телепкало був змушений відмовитися від однієї зі своїх щомісячних премій. Економічна криза вдарила по всіх.

– Гаразд, – підсумував розмову Віктор Максимович. – Зробіть все що у ваших можливостях і будемо сподіватися, що таких буревіїв нам цього літа більше не доведеться побачити.

Начальник водоканалу вийшов, а мер набравши номер своєї помічниці поцікавився:

– Ларисо Якимівно, то що там з нашими зустрічами?

– Все влаштовано, Вікторе Максимовичу, – пробубніла Сукенко. – Ярослав Романович готовий з вами зустрітися о дванадцятій годині, а Василь Петрович о пів на п’яту вечора.

Ярослав Романович Варнака займав посаду прокурора їхнього міста вже понад десять років. Був це чолов’яга віком десь під п’ятдесят, невисокого, опецькуватого зросту, з лискучою пролисиною на голові й зайвими сантиметрами в районі талії. На його добродушному обличчі, над пухкими щоками, завше весело бігали двоє маленьких оченят, а ніс у формі картоплини кумедно морщився всякий раз, як його власник починав над чимось сміятися. Подейкували, що у Світанкові Роси Варнаку відправили наче в своєрідне заслання, після якогось серйозного проступку в столичній прокуратурі. Так це було чи ні ніхто достеменно не знав, та Ярослав Романович міцно укорінився в місті і відкинувши будь-які амбіції на подальший кар’єрний ріст, успішно користувався тим що йому послала доля.

Телепкало швидко і без зайвих труднощів знайшов підхід до цього приязного товстуна. Почав з того, що мерія під його керівництвом продала прокурору практично за безцінь велику квартиру в новобудові міста. Варнака хоч і мешкав лише з дружиною бо був бездітний, однак подарунок прийняв радо і гідно оцінив цей щедрий жест керманича Світанкових Рос, гостинно запросивши його з дружиною до себе на новосілля. З тих пір вони не лише стали дружити сім’ями, але завели деякий спільний бізнес-інтерес і Ярослав Романович став своєрідним щитом для багатьох комерційних проектів мера.

Віктор Максимович чудово знав про всі головні уподобання свого приятеля, тож місце для зустрічі вибрав не випадково. Це був невеличкий, затишний ресторан в середмісті, спеціально призначений для ось таких конфіденційних розмов. Він неформально теж належав меру і саме тут готували найсмачніші галушки зі шкварками, які просто обожнював Варнака. За своєю улюбленою стравою настрій у прокурора безсумнівно підніметься, і це неодмінно сприятиме вдалому проведенню подальших перемовин. Начебто дрібничка, але у важливих справах потрібно враховувати навіть і її.

Ярослав Романович з’явився в ресторані з властивою йому пунктуальністю. Поздоровкавшись з Телепкало він відразу взяв бика за роги першою ж фразою:

– Вікторе Максимовичу, я так розумію у тебе є важливе діло до мене. Тільки давай коротко, бо в мене обмаль часу.

Мер був неабияк здивований таким поспіхом прокурора. Раніше він вів себе зовсім по іншому. Любив потеревенити на різноманітні теми перш ніж перейти до головного. А тут навіть не дочекався поки принесуть його незрівнянні галушки. Мабуть щось трапилося і тепер потрібно ретельно добирати кожне слово в подальшій розмові. Подумки вилаявшись він обережно почав здалеку.

– Розумієш, Ярославе Романовичу, тут вимальовується одна цікава справа. Місто може отримати щедрого інвестора, котрий готовий збудувати тут сучасний торговельно-розважальний центр. Це дуже вигідна програма, містяни отримають робочі місця, казна – додаткові надходження до бюджету, ну й Світанкові Роси матимуть площадку для культурних проектів.

– А мене це як стосується? – нетерпляче перебив Телепкало Варнака. – Яка причина нашої бесіди?

– Там є певні юридичні нюанси в оформленні остаточної документації, – ухильно відповів мер сподіваючись що прокурор сам докумекає, про що він йому натякає.

– Вікторе Максимовичу, – голос Варнаки став на диво суворим й крижаним, – ти ж прекрасно знаєш мої принципи, дружба дружбою, а служба службою. Мої помічники проконтролюють всі рішення прийняті міськрадою на відповідність до діючого законодавства. Якщо у них щось буде не так, ми будемо їх оскаржувати, і якщо потрібно навіть звернемося до суду. До речі, деякі твої попередні оборудки теж вимагають повторної прокурорської перевірки.