Розділ 5. ДВОЛИКА ПОМІЧНИЦЯ

В те грозове надвечір’я, напевне лиш одна людина в Світанкових Росах не мала аніякісіньких сумнівів, щодо того як проведе наступні кілька годин свого існування. Нею була секретарка міської ради Лариса Якимівна Сукенко. Зрештою це було й не дивно, адже ось вже стільки років поспіль її буденне життя рухалося в давно заведеному й стабільному темпі. Справившись з усіма завданнями на роботі вона заходила в найближчу крамницю щоб купити продуктів для вечері, потім неспішно прямувала до свого помешкання, де готувала власне цю вечерю, а вже повечерявши і трохи подивившись телевізор лягала спати. Ніяких вагань, роздумів чи навіть найменших бажань, щось змінити в цьому графіку, у неї не було.

Варто зазначити, що Лариса Якимівна відносилася до жінок, так званого, «бальзаківського віку». Та не прожиті роки особливо турбували помічницю мера Телепкало, а надзвичайно дошкуляла її природна незугарність. В дитинстві вона була цибатим і худющим дівчиськом, з обличчям густо вкритим ластовинням й некрасивим носом схожим на пташиний дзьоб і розкосими очима. З плином часу з усіх цих недоліків безслідно зникло лише ластовиння. Сягнувши повноліття вона так і не набула тих спокусливих округлостей характерних кожній зрілій дівчині. Навіть ставши дорослою жінкою Лариса Якимівна залишалася тою, хто міг викликати у оточуючих чоловіків ледь приховані глузливі зауваження та іронічні кпини.

Комплекс неповноцінності зробив з дівчини непривітного відлюдька, котрий сторонився навіть найближчих родичів. Незважаючи на нетовариський, маломовний характер Лариса на відмінно закінчила університет, а згодом навіть здобула ступінь магістра економіки. На особисте життя жінки це мало вплинуло, а от професійного успіху врешті-решт вдалося досягнути. Трапилося це коли її запросили приєднатися до нової політичної партії, створеної багатим олігархом під чергові місцеві вибори. Там Сукенко познайомилася з Телепкало, а невдовзі стала його правою рукою.

Незабаром цей політичний тандем досягнув неабияких успіхів. Їхня партія виграла місцеві вибори, він здобув посаду мера Світанкових Рос, вона – секретаря міської ради. Разом вони проводили на роботі щодня не одну годину. За роки спільної співпраці Лариса Якимівна дізналася про всі достоїнства та недоліки Віктора Максимовича. Незважаючи на непростий, а інколи навіть нестерпний, характер чоловіка жінка, без перебільшення, захоплювалася ним, як своїм безпосереднім начальником. Він вмів бути рішучим та напористим в керівництві коли це потрібно, одночасно знав де варто поступитися й шукати компроміс, щоб врешті-решт досягти свого. Ну а те що громада міста вже стільки разів вибирала Телепкало своїм керманичом, говорило само за себе.

Сукенко було легко співпрацювати з таким мером. Вона швидко навчилася вгадувати його побажання, вміла знайти з ним спільну мову практично у будь-яких питаннях, майже відразу стала чи не найголовнішим членом команди градоначальника. Такою собі безвідмовною помічницею, на яку завше можна покластися та довірити найвідповідальніше діло, яка виконає доручене їй делікатне завдання і буде при цьому гарантовано тримати язик за зубами.

Сповна віддавшись роботі Лариса Якимівна тривалий час сприймала Віктора Максимовича виключно лише як свого шефа. Однак довгі години проведені спільно з чоловіком дали свій, несподіваний, результат. У жінки мимоволі зародилися гаряча пристрасть до свого начальника. Трапилося це так неждано, що Сукенко спершу ніяк не могла повірити у реальність власного потягу. З нею такого раніше ніколи не було. В юності вона мала нещастя кілька разів захоплюватися знайомими хлопцями, але всі емоції дівчини традиційно залишалися нерозділеними, тож згодом самі по собі згасали, залишивши після себе незгладимі рубці на серці і гіркі спогади в пам’яті.

У випадку з Віктором все розпочалося абсолютно по іншому. Вони були постійно разом і одного разу чоловік, у хвилину відвертості, розповів їй про негаразди у власній сім’ї. Це й стало тим каталізатором, що розбудив у душі жінки почуття, про які вона до цього часу й гадки не мала. Все було вдивовижу й незвідано для неї, і солодка бентега коли він звертався до жінки з якихось питань, і гарячий трепет, коли їхні погляди зустрічалися, і приємний щем у серці коли вдавалося нібито випадково торкнутися його руки. А ще феєричні фантазії та пристрасні бажання, від яких не було спасіння ні вдень, ні тим паче під час нічного сну.

Лариса Якимівна як зріла жінка і вміла й могла контролювати свої емоції якими б бурхливими та жагучими вони не були. Вона б нізащо не призналася Віктору Максимовичу про власні почуття, якщо б той сам не спровокував її до цього. Це трапилося під час спільного відрядження в сусідню область, де вони були вимушені залишитися заночувати. Мер Світанкових Рос тоді ввечері добряче собі хильнув і вірній помічниці довелося ледь не на плечах волокти його до готельного номеру. Там чоловіка «прорвало» і він почав засипати жінку недоладними компліментами. Мовляв вона єдина в світі, що здатна зрозуміти його, а ще надзвичайно щира, неймовірно чуйна, неперевершено приязна…

Після Телепкало вдався до більш рішучіших дій. Для інших жінок, те що відбулося дальше сприймалося б як брутальне зґвалтування, однак не для Сукенко. Для Лариси Якимівни це, як на диво, стало вершиною блаженства. Вперше в житті її хотіли ось так владно, хтиво, беззаперечно. Бажали саме як жінку вимогливо і ненаситно. Грубо оволодівали з таким диким шаленством наче вона насправді була якась хижа і неприручене самиця. І від напливу нових вражень, незвіданих емоцій і розбурханої пристрасті у неї голова пішла обертом, а незабаром спалахнуло полум’я жаркого оргазму в якому вона остаточно втратила тяму.

Той випадок в готельному номері був у них не поодиноким. На протязі наступних кілька тижнів чоловік наче знавіснівши вимагав від помічниці інтимних втіх при кожній-ліпшій нагоді. Не важливо чи це був його кабінет, службовий автомобіль, чи навіть якийсь непримітний закуток будівлі міської ради. Вона не відмовляла, адже кожного разу отримувала стільки задоволення та насолоди, які й не описати звичайними словами. Це було неймовірно, фантастично, казково знову й знову досягати захмарних вершин блаженства і занурюватися в бездонні глибини феєричної ейфорії.