ЧАСТИНА ПЕРША. ВАЖКА ДОЛЯ МІСЬКОГО КЕРМАНИЧА Розділ 1. НЕПРОСТИЙ ВИБІР МЕРА ТЕЛЕПКАЛО

Літній день закінчувався грозою та зливою. Загалом це було прогнозовано, адже від самого ранку парило немилосердно, а вже після полудня на небі з’явилися перші хмаринки, провісниці майбутньої негоди. Надвечір вони перетворилися на суцільне темно-сіре покривало з якого на розпечені вулиці міста впали великі краплини дощу. Незнано звідки налетів поривчастий вітер, що закрутив численними вихорами пилюки, піднятої з розпашілого асфальту, здалеку почулося глухе гуркотіння грому і яскраво спалахнули перші блискавиці. Не минуло й півгодини як шалений буревій взявся безжально терзати місто та його околиці.

Віктор Максимович Телепкало неохоче відірвав свій погляд від вікна, за яким вирувала стихія й невдоволено зиркнув на нечисельне товариство, що зібралося біля нього. Сам чоловік був керманичом містечка з надзвичайно поетичною назвою Світанкові Роси і в дану мить проводив неформальне спілкування зі своїми найближчими помічниками та радниками. Поряд з мером зі звично статечним виглядом шаруділи своїми паперами головний архітектор міста Степан Богданович Бабак, керівник департаменту землевпорядкування Микола Васильович Опальченко й незмінний секретар міськради Лариса Якимівна Сукенко. Тема імпровізованої наради була непростою і водночас надзвичайно важливою для всіх її учасників.

Роздратовано насупивши кущаві брови Телепкало невдоволено констатував:

– Значить Микола Васильовичу, ви самотужки ніяк не можете вирішити нашої проблеми?

– На жаль, поки що ні, – відповів Опальченко й важко зітхнув. – Будуть ймовірні перешкоди як зі сторони райдержадміністрації, так можливо й прискіплива перевірка міського прокурора.

– Чому? – вдавано здивувався мер Світанкових Рос хоч й сам прекрасно розумів приховане підґрунтя проблеми. – Степан Богданович запевняє, що весь проект абсолютно законний і ми дотримуємося всіх можливих юридичних нормативів і відомчих інструкцій.

– Так то воно так, – подала свій неприємно-скрипучий голос секретарка Сукенко. – Але ж ви прекрасно знаєте, що без сприятливого ставлення до проекту Василя Петровича і Ярослава Романовича це діло краще відразу похоронити навіть не розпочавши. Не дадуть вони нам зробити задумане.

Віктор Максимович про все це прекрасно знав і без нагадування цієї незугарної, малопривабливої жінки. Без мовчазної згоди голови райдержадміністрації Василя Петровича Кульського та міського прокурора Ярослава Романовича Варнаки, задумана ним бізнесова оборудка була практично нездійсненна. Ці два державні посадовці могли легко звести нанівець всі його наміри та старання, за які він вже отримав непоганий завдаток від вельми поважних і впливових людей. Звісно і з головою райдержадміністрації, і тим паче міським прокурором, надзвичайно ласим до всіляких дорогоцінностей, можна було домовитися «по любовно». Та це означало зайві витрати і зменшення власних прибутків, на які, надзвичайно скупому Телепкало дуже не хотілося.

– То що тепер будемо робити? – поцікавився мер Світанкових Рос спонукаючи підлеглих першими висловити ті висновки, до яких він вже сам вимушено додумався.

– Пропоную переговорити на цю тему з Кульським і Варнаком, – незворушно запропонувала досвідчена Сукенко. – Вони люди прагматичні, є великий шанс знайти спільну мову і врешті-решт отримати їхню підтримку.

– Гаразд, так і вчинимо, – промовив Максим Вікторович. – Ви Ларисо Якимівно завтра зранку, відразу ж, подзвоніть в райдержадміністрацію та прокуратуру і домовтеся про нашу майбутню зустріч, а ви Микола Васильовичу і Степане Богдановичу ще раз перегляньте всі документи по проекту. Не хочу щоб там потім виявили хоч найменшу похибку в розрахунках, чи випадкове порушення якогось пункту несуттєвої інструкції або директиви. Юридично у нас має все виглядати досконало, так щоб комар носа не міг підточити.

Всі згідливо закивали головами і Максим Вікторович закрив імпровізовану нараду. Коли його помічники вийшли з кабінету, чоловік повільно піднявся з-за столу й неспішно підійшов до вікна. За ним все ще продовжувалася гроза, хоча було помітно, що негода вже помаленьку втрачає свою силу. Спостерігаючи за тим як яскраво осяюють вечірнє небо блискавиці й гучно барабанить дощ по склі шибки мер вже вкотре обмірковував ситуацію що склалася в його місті. Десь з півроку тому на контакт з ним вийшли вельми поважні люди від його столичного покровителя зі вельми спокусливою пропозицією. Вони горіли ідеєю спорудити в середмісті Світанкових Рос великий торговельно-розважальний центр і потребували його сприяння в цьому задумі.

Справа начебто непогана і корисна для міста, от тільки була невеличка заковика. Новоспечені інвестори хотіли отримати ділянку під забудову за, так би мовити, помірними цінами. Взамін за це пообіцяли Телепкало відповідну компенсацію, частину якої він вже отримав на руки. Мер з радістю прийняв і пропозицію і гроші, та в процесі підготовки документації спливли певні перешкоди. Несподівано виявилося, на місці запланованому для торгового центру  знаходиться один дім що вважається архітектурно-культурною цінністю і його знесення заборонено законом.

Звісно, Віктор Максимович був тертим калачем у політиці, і чудово знав якими легальними способами можна безкарно обійти майже будь-яку заборону, однак коли до справи підключяться голова райдержадміністрації та міський прокурор, то зробити це буде значно легше, тай проблем при цьому виникне на порядок менше. Правда з цими людьми доведеться поділитися обіцяними баришами, але тут вже нічого не вдієш, і краще отримати хоч частину від майбутнього прибутку чим взагалі нічого не отримати.