Архів №1. Легальні та контрабандні

Рига. 02:28. Занедбаний провулок. 

            Поміж цегляними п`ятиповерхівками одного з численних спальних районів Риги, майже на виїзді з міста, висока худа постать, притулившись до холодної стіни, ховаючи обличчя у капюшоні та постійно поправляючи старий потяганий рюкзак, озиралась на дорогу.

            Постать здвинулась на кілька кроків ліворуч, прибравшись зі світла ліхтарів у темряву, ставши прямо у калюжу чи то мастила, чи то якоїсь іншої смердючої погані. Постать подивилась на дешевий електронний годинник. Хотілося курити, але зараз не можна. Треба виключити все, що могло б привернути увагу. Навіть рюкзак вже був занадто небезпечним маячком для форсдилера, шукачі зараз добре натаскані знаходити тих, хто продавав генератори, на вулицях - батарейки.

            Постать ще раз подивилась на годинник, потім закотила рукав потертого сірого худі – на вмонтований у руку кібернечний конектор для батарейок та на сам вставлений силовий генератор. Індикатор показував ще сорок відсотків, відстрілятись вистачить.

Дивлячись на металево-карбоновий гаджет, в руці, витягнув звідкись здалеку спогади – йому вісімнадцять років, він потрапив у, що називається, погану компанію, не якихось там грабіжників банків чи наркокур`єрів, вони були найманцями, їм відкривався доступ до речей, про які звичайні люди могли прочитати тільки в коміксах. Кожен з банди мав кібернетичний конектор – пристрій, який би дозволяв використовувати силові генератори, або у простонародді «батарейки», маленькі акумулятори сили, які колись люди називали  надзвичайними.

Тепер це стало реальністю, щоправда лише для кількох обраних – високих політиків, елітних військових, багатіїв з правильними зв`язками та контрабандистів. Простим смертним заборонялось навіть знати про такі сили, таємницю суворо оберігали. Термо-, плазма- лучі, лазерне випромінювання, проходження крізь стіни, польоти. Коаліція урядів, які у кулуарах звали себе «Альянсом» створили  секретну службу ОРФ-3, яка займалась виключно питанням сили, силових злочинців, захисту членів Альянсу та іншими «цікавими» випадками» і могла використовувати батарейки без жодних обмежень.

Для «внутрішнього користування» створили спеціальну градацію – Кастер, за прізвищем професора, який і винайшов цю технологію ще у сьомому році десь під Цюріхом.

Усі службовці, що проходили серію випробувань, фактично декларували всемогутність, але тільки директор служби, члени парламенту та правитель Альянсу – обраний більшістю рівних, могли використовувати Кастер-1 – вставив і можеш тягатись нарівні з будь-ким із пантеону богів.

Альянс створив Декрет – збірку правил, що регламентували використання сили. Принципи таємності, можливості використання, градацію, усе регулював Декрет.

Взагалі-то, постаті також не слід знати про існування орфів, Альянсу та багато чого ще, просто щастило з клієнтами – один з них, дрібний чиновник якогось там внутрішнього відділу забезпечення, перебрав та видав ті крихти знань, що оберігав як зіницю ока. Зелений змій тільки прикидається нашим другом.

Саме через Декрет і з`явилась професія форсдилера – ти дістаєш батарейки та продаєш охочим. А охочих вистачало – крадії, яким треба проникнути крізь стінки сейфу, контрабандисти, які переганяли товар під водою і їм потрібно було обходитись без повітря декілька годин. Якщо ти дилер із гострими зубами, у тебе затарюються найманці – регенеруючий фактор, броньована шкіра, стрілкові сили. Але це вже зовсім інший рівень, хлопці з вищої ліги граються з орфами, що дорівнює іграми зі смертю.

• Гей, ну що ти? – дідько, як він зміг так тихо підкрастись? У серці йокнуло. Постать сховала руку й повернула голову на хлопчину, що стояв по інший бік від тусклого світа ліхтаря та затравлено озирався. Зовсім молодий ще, а вже шукає легкого задоволення – наркобатарейки це окрема тема, вставляєш і контролюєш рівень кайфу від прийняття наркоти. Ульотна штука для усіляких там мажорів, чиї татусі носять важкі погони чи часто виступають з парламентських трибун. До речі, такі публічні павичі ставили конектори не в руку – щоб можна було носити футболки та сорочки із коротким рукавом. Вони могли влупити батарейку у стегно, ногу, навіть під ребра, була б уява та гроші.
• Тихіше, бовдур. Приніс кеш? – Постать виявилась сутулим, з сірим обличчям, глибоко посаженими карими очима та тижневою щетиною чоловіком.
• Так, так усе приніс.
• Ну так діставай. Тільки тихіше, не голосуй. Сьогодні в південній частині міста рейди були, щось неспокійно останнім часом.
• Добр….. – договорити не встиг. З шиї хлопчини стирчало три довгих шипа. Він впав на коліна, кидаючи останній погляд скляними очима на дилера. На асфальт впав вже мертвий. Сильнодіюча отрута.

Дилер не думав довго – він скинув рюкзак із батарейками та розвернувся для втечі, але нарвався на напарника стріляючого. У животі, продирявивши худі, опинився синьо-зелений шип, випущений прямо з кисті правиці. Дилер впав паралізований.

• Спокійно, Еван, не скули. – над жертвою склонився міцний чоловік з сивими скронями. Його натреноване тіло ховали чорні штани, кофта з капюшоном та черевики, схожих на берци. – Ти ж знаєш, хто ми? Ну і навіщо так себе поводити? Ти ж не глупий хлопчина, Еван, знаєш, що треба робити, щоб у животі не боліло. – він підняв голову і звернувся вже до свого товариша. – Ну що, знайшов?
• Так, є. – хлопець, не старше за горе-клієнта, але темношкірий, дістав з рюкзака коробку з-під чаю. – І тут багато.
• А ти розумний. Тільки не треба було братись за четвертий Кастер, торгував би собі допінгом для таткових синків та й жив би спокійно. Жадібність погана риса, Еван. Ми це заберемо. Але я можу залишити тебе в живих, якщо скажеш, де ти взяв те, що лежить у коробці. Не придурюйся, ти можеш балакати, я тебе слабким транквілізатором підстрелив.