Розділ 21. Без слова

Передбанник був темним і пах димом. Смола стікала з дощок, мов віск. Жар іще не дійшов - піч не гріла. Вона збирала. Наче під підлогою - не тепло, а ворог.

Никодим сидів, спершися ліктями на коліна. Повітря тягнулося густо, як тривога перед службою. Пар не пік - висів. Немов іще не жар, але вже - вага.

- Він погодився надто швидко. Без “подумаймо”. Без застережень. Це не рішення - це хід, розставлений заздалегідь, - мовив він неголосно, майже рівно. Лише наприкінці - піввдиху, наче нитка урвалася всередині. - Χριστός οἶδε, навіщо йому така поспішність

Помовчав. Моргнув - і з силою стиснув повіки. Сіль брала очі. Ще раз. Боляче стало - тоді й зрозумів.

- Молодий, так. Міг не збагнути, на що йде. Або... - хитнув головою, не відганяючи думку - слабкість. Слово “сподобалась” не з’явилося. Не пасувало - ні до неї, ні до нього

- У залі він не дивився на неї. Він дивився на тканину. На розстановку. Він торгувався. Надто точно - для юнака. Надто рано - для щирості

Говорив так, наче вже обпікся. Не на словах - на чомусь давнішньому.

- Буває. Молодість стріляє навскид - і влучає. А ми потім гадаємо: був це розрахунок, чи ні. Але страшніше не обман. Страшніше - якщо він і не думав. Просто - влучив

Витер обличчя - не піт стирав, а образ, що тримав усередині.

- Та він же бачив. І тканину. І тінь. І навіть те, чого не показали. Він узяв усе, що можна було дати. І ще - те, чого зазвичай не дають. Шлюб. Титул. Проходи. Флот. Церкву. Не як проситель. Як той, хто приймає рахунок

Зупинився. Не з сумніву - з точності.

- А рахунок - буде. Не сріблом. Не дарами. Тим, що він узяв. Імперія не дарує. Вона відкладає плату. А потім - бере. Все. Одразу. Без здачі

- Так було в Мелітені. Спершу - союз. Дари. Печатка. За рік - гарнізон. За два - новий правитель. Свій. Старого прибрали - без протоколу

- В Едесі - прийняли допомогу. Прийняли віру. Поставили візантійський храм. Наступної весни - ринок заговорив грецькою, а суд - по канону

- В Самосаті - правитель присягав, що його не поглинуть. Його і не поглинули. Просто місто стало темою. А він - від’їхав. Тихо. Без стріли

- Ми не ламаємо. Ми вплітаємо. І коли тканина гріється біля нашого вогню - ми просто називаємо її своєю

Пауза - як шрам.

- Він може грати. Швидко. Глибоко. Навіть точно. Але то - не головне

Поглянув у бік печі - туди, де тепло ще не стало вогнем.

- Бо врешті не рахується, як грав. Рахується - чия зала вціліла

Витер чоло. Піт з сіллю. Наче стирав не чоло - те, що було на ньому написане.

- І все ж... іноді думаю: може, якби тоді сказав жорсткіше. Або не сказав узагалі

Вдихнув. У носі пекло.

- Але слова не відгукуються. Лиш підсумки

З-за стіни - звук. Жіночий сміх, глухий, мовби з іншої кімнати світу. Вологий сплеск - хтось зачепив край купелі ногою. Потім - стихло. Поріг двох температур: там - настій, тут - чад.

Двері випустили свіжий пар. Увійшов Лев Комнін - як заходять у чужу церкву.

Без шуму, без погляду. Він був із Никодимом з ранку, але кожен вхід - як проба: що змінилося.

- Ще грієш голову переговорами, магістре? Чи наважився оцінити тутешнє очищення? - голос ліг хрипко, майже з образою на чужу простоту.

Никодим не відповів одразу. Лише моргнув - і знову. Піт знову взяв очі, і тепер пекло до сльози.

Видихнув - як перед словом, яке не говорять.

- Коли ворог погоджується без бою - він не мир укладає. Він сцену готує

Лев хмикнув - наче зрозумів, але відмахнувся.

- Щеня, що грається у вовка. Молодість любить ризик - поки лобом не зустріне меч

- Він не поспішає, - сказав Никодим. - Це не поступка. Це - маскування. Відійшов - аби вести

Лев підійшов до глечика. Налив води. Вилив у кухоль - щоб остудити, не напитися.

- Тоді бий першим. Поки перо не висохло

- Ми в чертозі. Тут перший удар - свічка, не клинок

Мовчання. Тихий стукіт: за стіною хтось поставив чашу на камінь.

- Ані стовпця. Ані відбитка. Лише “беру все до кінця”. Так не каже слабкий. Так каже той, хто вже має інший сувій

Никодим повільно потер скроню. Там зуділо - не болем, передчуттям.

- А може, він і не думає зовсім. Просто пливе за течією. А ми малюємо карту, ніби штурвал у нього в руках

Лев стис кулак. Не від гніву - на підтвердження.

- Цим Ро́ссам ще вчитись і вчитись. Щит у них - дошка. Слово - повітря. Все ще на рівні колоди

Він плюнув у жар. Камінь заскреготів.

- Але дошкою можна й прохід закрити. Якщо щеня підпише шлюб - буде заслін. Не міцний. Але краще, ніж діра

Пауза. Хрипкий видих.