Розділ 5. Бібліотека Святої Софії

Тим часом у Києві неймовірна швидкість відновлення юного князя стала головною темою обговорень. Знахарі та травники були вражені. Ще недавно князь лежав весь у крові, а тепер більшість ран затяглася, і він уже прокинувся та навіть міг ходити.

- Це просто неймовірно, - головний знахар Мирослав був приголомшений, спостерігаючи, як серйозні рани князя майже загоїлися.

- За багато років я не бачив нічого подібного

- Юний князь справді обранець Божий. Крім нас, до нього ніхто не заходив. Сила та витривалість його тіла просто вражають. Я чув, що він дуже любив тренування, але щоб мати таке тіло... Це справді дивовижно, - старший травник Святомир був одночасно вражений і радий, що їхній князь володіє настільки сильним і здоровим тілом.

Після того як знахар і травник залишили його, Олександр знову занурився у свої думки. У той час як у сусідній кімнаті тривала рада, він теж не гаяв часу, все глибше проникаючи у спогади попереднього власника цього тіла.

Олександр, шостий син Ярослава Мудрого, був військовим генієм. Уже до своїх двадцяти років він опанував безліч технік володіння мечем, а також демонстрував неймовірну майстерність у стрільбі.

Він невпинно тренувався, загартовуючи своє тіло багатогодинними заняттями, але при цьому не забував і про навчання. Він знав безліч наук, ремесел і навіть кілька мов. Проте, незважаючи на таку різнобічність, політичні інтриги та дипломатія ніколи не цікавили його.

І з кожною годиною він дедалі сильніше відчував себе справжнім господарем цього тіла та частиною цієї епохи. Початковий шок і невпевненість, викликані потраплянням у цей час, поступово поступалися місцем стійкості та рішучості.

Якщо спочатку він був розгублений і не знав, як діяти, то тепер, після того як він успішно злився зі свідомістю попереднього власника цього тіла, Олександр здобув упевненість і тверду волю до дій.

Ці зміни відбувалися настільки природно, що здавалося, ніби він завжди був таким. Олександра трохи лякали ці зміни, але, обдумавши все, він дійшов висновку, що, можливо, це навіть на краще.

Тепер замість невпевненого чоловіка з майбутнього він перетворився на впевненого і непохитного князя, у якому поєднувалися благородство, сила та розум.

Йому не потрібно було звикати до умов, порядків і всього іншого, що існувало в цю епоху, адже для нього це вже було частиною природного порядку життя. Він знав цей час, його закони та звичаї, наче прожив у ньому все своє життя.

Він уже сам почав думати, що, можливо, це все-таки воля Божа. Він сам ніколи не був глибоко віруючою людиною, але такі дива вже не дозволяли йому заперечувати вищу силу.

Він лежав на дерев’яному ліжку у своїй кімнаті, дослухаючись до звуків, що долинали крізь стіни. Те, що раніше він вважав історією, тепер стало його реальністю.

На столі поруч із ним лежала книга - та сама, яку він тримав у руках перед своїм переміщенням. Вона виглядала так само, як і тоді, коли він її читав. Але тепер ця книга викликала дивне почуття тривоги. Він повільно гортав її, намагаючись знайти хоч щось, що могло б пояснити, чому й як він тут опинився.

- Якщо я тут через цю книгу, - подумав він, - значить, у ній має бути відповідь. Або хоча б підказка

Він читав розділи, присвячені культурі, управлінню та війнам у середньовіччі. Усе, що він колись вважав теорією, тепер могло стати його єдиною зброєю. У підсумку підказки він так і не знайшов, але виявив інформацію, на основі якої можна було скласти плани.

Він одразу ж почав складати план, крок за кроком обмірковуючи свої дії. Він пам’ятав, що зараз - Золотий вік Київської Русі, а отже, у нього можна сказати ідеальний старт, якби не хитрі бояри, підступні половці й печеніги, а також інші загрози, які ще належало виявити.

Першою і головною метою в плані він записав одне слово: вижити.

Далі було зміцнення армії та оборони, розвиток торгівлі й економіки, а потім, коли це стане міцним фундаментом, можна буде зайнятися дипломатією та завоюваннями.

Олександр був переконаний, що з професійною армією, потужними облоговими знаряддями та надійними укріпленнями жоден із бояр не зможе з ним конкурувати. А сусіди, бачачи його силу, подумають двічі, перш ніж нападати.

Армію та економіку він збирався розвивати разом, щоб підтримувати посилення й збільшення війська. Міцна торгівля та економіка дозволить не тільки утримувати армію, а й покращити життя простого народу.

Олександр навіть уявити не міг, як жили звичайні люди в цих середньовічних умовах. У сирості, холоді, з ледве тліючим вогнем у печах і зі скромною, часто бідною їжею. Йому, як сучасній людині, було некомфортно навіть у княжих покоях. Тьмяне освітлення, відсутність звичної чистоти, незручне ліжко.

- Як живеться селянам? Але ж вони так живуть століттями

Ця думка наповнила його дивним поєднанням жалю та рішучості.

- Почнемо з малого й змінимо життя не лише своє, а й їхнє

З кожним пунктом плану Олександр відчував, як у ньому зростає впевненість. Він знав, що зміни не будуть швидкими, але, крок за кроком, він створить Київську Русь, здатну не просто вижити, а процвітати.

На другий день він уже почувався значно краще. Його тіло все ще боліло, але тепер він міг нормально ходити. Сидіти весь день у своїх покоях було нудно і недоцільно, адже цей час можна було використати з більшою користю.

Він пам’ятав, що у соборі Святої Софії є велика бібліотека, сповнена корисної інформації. Хоч разом із цим тілом він і отримав спогади попереднього власника, їх явно не вистачало.

Більша частина знань стосувалася військової справи, а не управління чи інших наук. Саме тому йому потрібно було заповнити ці прогалини, читаючи праці цієї епохи, щоб його інновації не надто випереджали час, бо вони могли б бути просто не зрозумілими.

Вийшовши зі своєї кімнати, Олександр одразу помітив, що княжий двір кипів від метушні. Усі поспішали, готуючись до коронації. Біля дверей стояли вірні дружинники Станіслава - Мстислав і Мирномир. Побачивши князя, вони коротко вклонилися і привітали його.